Олена Сердюк

Буктрейлери по книгам Олени Печорної

Буктрейлер на книгу Олени Печорної "Грішниця"

Буктрейлер на книгу О.Печоріної "Фортеці для серця"

Буктрейлер О. Печорна Фортеця для серця

буктрейлер Фортеця для серця

Ділюсь прочитаним: Олена Печорна "Фортеця для серця"

Черниговская писательница работает над новым бестселлером «Химерниця»

Олена Печорна

« Я померла навесні у місті, де виросла і де лишалась чужою. Виявляється, можна померти, продовжуючи жити. Це ніби роздвоєння. Світ звужується до рамок фізичного тіла, що дихає і рухається, а решта тебе припиняє існувати. Я не зобов’язана була мати душу, та і яка душа у товару? Віднині я була саме ним.

Погано пам’ятаю перші дні, тижні, навіть місяці свого нового існування, не пам’ятаю першого клієнта, другого чи десятого, вони всі були без облич, самі голі інстинкти, навіть не знаю, чи відчувала бодай щось, немов хтось ластиком начисто витер все зі свідомості. Очевидно, це зробила сама, намагаючись таким способом врятуватися, зберегти хоча б якусь частинку минулого і себе поза тілом. Отямилася одного дощового дня, вірніше остаточно зрозуміла, що померла для решти нормального світу, бо у цих стінах він був свій власний »

Це уривок з роману «Грішниця», який влітку 2011 року побачив світ на полицях вітчизняних книгарень. Його авторка Олена Печорна, творчий псевдонім Сердюк Олени Вікторівни ( дівоче прізвище Штупун).

Олена народилась 23 лютого 1982 року, розбавивши своєю появою свято мужності та відваги. Колискою стала древня українська земля Чернігівщини, спочатку невеличке село Левковичі Чернігівського району, котре зараз стало ще меншим. Пізніше сім’я переїхала до селища

М-Коцюбинського також Чернігівського району, де авторка живе і нині. Сім’я цілком звичайна. Бабусі та дідусі по обох лініях все життя працювали на землі, мати Штупун Олена Михайлівна – медик, батько Штупун Віктор Семенович – інженер за фахом, однак працює не за спеціальністю, ще є молодша сестра Косовець Ганна Вікторівна, яка стала однією з перших читачів творів сестри.

У дитинстві росла дещо замкнутою, зануреною в себе дитиною, зате вміла фантазувати та вигадувати. Доволі непогано малювала, однак коли відкрила для себе магію слова, захопилась книжками настільки, що «ковтала» практично все, що потрапляло під руку. Усвідомлених спогадів про те, коли Олена почала писати, не залишилося. Спочатку це були історії з малюнками й текстом, щось на зразок невеличких оповідань, у підлітковому віці - щоденники (як спроба самопізнання та самореалізації), та перші художні твори. Все це Олена ніжно називала «мої марення» і хтозна чим би це захоплення закінчилося, якби не підказка долі.

Олена Печорна
Олена Печорна (Сердюк) : бібліографічний покажчик

Олена Печорна рекомендує...



У Майстерні Життєтворчості розмовляли про книжки

Як часто хочеться зробити життя теплішим. Особливо, коли осінь за вікном випробовує першими морозами, а робочі клопоти заповнюють собою увесь час. Ось тоді й варто зазирнути в бібліотеку, обрати потрібну книгу й життя одразу ж заграє новими барвами.

Чернігівська міська бібліотека для дітей імені Олександра Довженка відкриває свої двері для учасників Майстерні Життєтворчості. 15 жовтня до Майстерні запросили нашу колегу, бібліотекаря Чернігівської ЦРБ, Олену Печорну. Розмовляли про творчість молодої письменниці і не лише. Майстрині цікавились, як народжуються ідеї для книг, коли приходить натхнення і як пишеться уночі. Розпитували письменницю й про історію написання усіх трьох романів, ділилися власними враженнями та емоціями, а ще багато говорили про життя, одвічні цінності й місце людини у такому різному, але такому прекрасному світі.

Олена Печорна в дитячій бібліотеці ім.Довженка


Магія вересневого Львова

книжковий форум у Львові Я мріяла про Львів давно, кілька років поспіль. Навіть встигла звикнути до цієї мрії. Трапляється таке, звикаєш до якогось бажання, відводиш йому куточок у серці й звикаєш до того, що воно є. І я звикла. І мабуть мріяла б ще довго, коли б не біда. Впевнена, що у кожного у житті бувають складні періоди. Зізнаюсь, минула зима мені видалась нескінченною, довгою-довго, зануреною у біль по маківку. Власне, не тільки зима, перед тим була осінь, а після зими весна. Якось збіглося усе до купи й прагнуло розчавити, тому, як ніколи до цього, мені був потрібен світлий промінчик, за який, якщо вхопишся, то зможеш бодай спробувати перейти темряву. І я таки знайшла його. Чи він мене?

Головний редактор Клубу Сімейного Дозвілля Світлана Скляр поцікавилась, чи не маю я нового рукопису, аби книга могла вийти до Книжкового Форуму. І все. Склалося. Я відчула, що давня-давня мрія про Львів може не просто здійснитися, більше, вона здатна зараз врятувати, тому й відновила роботу над закинутим ще восени рукописом. Власне, то важко було назвати творчістю. Я тікала від реальності, ховалась у вигаданому світі, все одно що равлик у домівку, більше того – жила там. Чесно. Ще ніколи до цього не звикала до своїх героїв настільки, вони стали частинкою мого життя й допомогли витримати. Власне останній розділ я дописала практично за тиждень після втрати. Ось так народилась «Фортеця для серця». Вона має присвяту, бо скільки б не пройшло часу, в пам’яті зберігатиметься той чорний-чорний час. Але книга вийшла світлою. І трошки магічною… бо таки здійснила мою мрію і я побачила Львів.

Місто з іншого виміру, простору, з іншого Всесвіту. Я побачила його уперше вранці, ще напівсонне, але настільки красиве, що голова одразу ж пішла Фортеця для серця обертом. Смішно, але тепер я згадую, як хотіла фотографувати особливі будівлі. Зробила кілька десятків знімків, доки дійшла до готелю, і вже на його порозі збагнула, що доведеться фотографувати все старе місто, бо в ньому кожен ріг, балкончик чи віконниця має своє неповторне обличчя. А ще я ніяк не могла позбутися враження, що знаходжуся за кордоном. Де саме – не відаю, але десь там. Просто побачене кардинальним чином відрізнялось від усіх міст України, де мені доводилось бувати.

Потім… були люди. Інакші. Відкриті, як двері, за якими тебе чекали, саме тебе. Варто було щось спитати, як мене ледь не за руку вели у потрібне місце. Чемність. Вихованість. Приязнь. І так все просто й водночас вишукано, зі смаком. А потім я зробила дивовижне відкриття, чи знайшла один з ключиків до серця львів’янина? Вони багато читають. Дуже багато. Бо як інакше пояснити оту кількість книгарень, котрі одна на одній, мов грибочки після дощу, мостилися у центрі. Власне, цілком зрозуміло й прогнозовано, що Книжковий Форум проводиться саме тут.

Що ще? Кав’ярні, цукерні, майстерні шоколаду. Власне, Львів – одна велика різнокольорова цукерка з десятками смаків, обирай, який заманеться. Звісно, аромати. Кавою пахне скрізь. Навіть сновидіння й ті пахнуть. Квіти. Вони у Львові – окрема прикраса. Стільки різнотрав’я, що втомлюєшся дивуватись, а ото що, а ось… Особливий голос. Так-так. Львів уміє промовляти. Бруківка – ще той інструмент, була б музикантом – розклала б по нотам. Хоча музикантів у місті доволі. Власне, серед такої краси хіба не заграєш? До речі, музичні інструменти опановує саме молодь, що не може не тішити. Костюми, фокуси…Мистецтво. Особливе, вуличне, справжнє. Я тільки й робила, що зітхала захоплено.

Що ще запам’яталось? Відчуття національної гідності. Так-так. Коли почуваєшся частинкою єдиного цілого. І нічого, що ти з Півночі, Сходу чи Півдня, якщо в душі – українець, значить – СВІЙ. Власне, Львів надзвичайно толерантний до інших національностей, лише б повага була , того досить, справді.

А ще… Львів – це закохані пари. Скрізь. Цілуються щасливо, аж власний чоловік пригадався J Однак кохання У Львові - то природно, більше того – закономірно. Адже як, питається, чоловікам не закохуватись, коли довкола самі красуні… у вишиванках? Будьте певні, в жодному іншому місті українські жінки не виглядають настільки яскраво. Навіть наречені тут особливі. І не сумнівайтесь навіть, бо навіть підв’язка на чарівній ніжці нареченої розфарбована у жовто-блакитні кольори. Отож. Справжнісіньке нічне жахіття для одного ( ну дуже дивакуватого) сусіда. Бо що з такими вдієш, питається? Правильно. Нічогісінько.

Чим би ще поділитися? Враженням від форуму? Десятком знайомств з письменниками, яких до того хіба у соціальних мережах бачити могла? Боюсь, слів забракне. І не смійтесь. Враження є, а слів нема. Просто тепло-тепло, отам, де серце б’ється. І віриться, що у нас все буде добре. Обов’язково. Мені вже добре. Від усвідомлення, що мрія здійснилась, у торбі – купа книжок з автографами, а попереду – читацькі враження. А як інакше? На селі сезон читання саме відкривається. Піду… варити львівську каву й читати українську книгу. Ото воно і є… щастя. Миру б ще. А решту – переживемо.

Бувай, Львове… Ти у серці, а це означає, що ще побачимось, тому до зустрічі… Для перегляду відео необхідно встановити останню версію Adobe Flash Player.


Зустріч з Оленою печорною в Бобровицькій бібліотеціЗустріч з Оленою печорною в Бобровицькій бібліотеці

Я обіцяла, що буду ділитися враженнями від зустрічей з читачами. Зізнаюсь, у випадку, коли читачі ще й колеги – задоволення подвоюється, оскільки спільні теми для щирого спілкування буквально шикуються в чергу, як не крути, а радості та біди спільні J Остання зустріч відбулася у Бобровицькій ЦБС у рамках семінару-практикуму «Роль бібліотеки у формуванні навичок ведення здорового способу життя серед підростаючого покоління». Поїздку організувала провідний методист обласної бібліотеки для юнацтва Г.В. Лобода, яка встигла стати добрим другом і справжнім гідом у моїх поїздках бібліотеками області.

Зустріли тепло й щиро. Дивовижно, але скільки не подорожуй, все одно звикнути до таємниці нашої української гостинності не вийде. От як би скрутно не було, які б зміни не вирували у районах, бібліотекарі ЗАВЖДИ зустрічають з таким вогником у очах, що мимоволі хочеться поділитися най-, най-, найсокровеннішим. І я ділилася. Ніби ж укотре, але щоразу як уперше. У Бобровиці, до речі, поглянула на свої книги під новим ракурсом. Виявилось, що тема здорового способу життя молоді гостро звучить в «Грішниці», представлена вона й у «Колах на воді». Що ж, мені буде приємно, якщо одного літнього дня комусь із молоді потрапить до рук моя книга, а якщо отой хтось, прочитавши її, зробить висновки, це буде найвища ступінь нагороди для письменника.

І наостанок не втримаюсь. Мені присвятили поетичні рядочки. Це вірш-присвята, автором якого є М.П.Герасименко. Таки талановиті люди бібліотекарі. Це вже я не про себе J

Її духовний світ – це книги,

Душа її - глибинне джерело.

Слова ж її розтоплять навіть кригу,

А слово й до Тараса вже дійшло.

Писати книги, мабуть, її хоббі,

А в книгах тих таїться цілий світ,

Бо зміст цих книг - це ніби смачна здоба,

Сюжет на сторінках зове в політ.

А грішниця її – зовсім не грішник,

То крик Олени, крик її душі.

Доля Оксани в «Колах на воді» невтішна

І третя книга десь вже на екваторній межі.

Не зупиняйтесь Ви, Олено, йдіть і далі.

Бо ваша творчість - то безцінний клад,

Хай підкоряються вам творчі далі ,

І судді Ваші ми,а не Пілат.

Хай Бог додасть вам сили і натхнення

Нехай не всохне джерело душі,

Нехай на цілий світ звучить Ваше імення,

Не зупиняйтесь на досягнутій межі!!!

P.S. Третю книгу вже дописано. Було дуже непросто, таке вже життя, але обіцянки дотримала й поставила крапку практично кілька днів тому. Робоча назва «Башта для серця». Коли з’явиться новинка, ще не відаю. Видавництву видніше. Але як тільки, ви дізнаєтеся перші.

Щиро ваша,

Олена Печорна



Кiлькiсть переглядiв: 2000

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.