Перелік знаменних і пам’ятних дат по Чернігівському району на 2016 рік

ЦЬОГО РОКУ:

520 років з часу (1496 р.) першої письмової згадки про села Рудка та Смолин.

// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець.– Чернігів, 2014. – с. 39, 166.

395 років (1621 р.) з часу першої літописної згадки про села Боромики (тоді Радиль, Радунь), Іванівка (Іванівка мала першу назву Петрів Корінь, потім Янівка, а з 1946 – Іванівка), Мохнатин.

375 років з часу (1641 р.) вперше згадуються села Снов’янка, Клочків, Боромики. Брусилів

// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець.– Чернігів, 2014. – с. 166.

370 років з часу (1646 р.) першої літописної згадки про село Лукашівка.

// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець. – Чернігів, 2014. – с. 116.

370 років тому (1646 р.) – ця дата позначає пам’ятку архітектури в Новому Білоусі (на той час Ляхів Білоус) церкву Святої Трійці, що прикрашає село ось Для перегляду відео необхідно встановити останню версію Adobe Flash Player. вже понад 360 років. Іконостас у ній різьблений із липи. Дзвони виготовлені пізніше, на одному дзвоні (ХІХ ст.) є литі прикраси. Збереглося десять ікон ХVІІІ століття. Найбільша святиня церкви – дві гаптовані плащаниці, одна з них відноситься до ХVІІІ ст. Причому церква ніколи не припиняла свою діяльність, навіть за часів Другої світової війни. На початку 1990-х рр. немалий вклад у відновлення церкви зробили священик отець Роман Халимонов та староста О.І. Воропай.

350 років тому (1666 р.) село Красне вперше згадується в Переписній книзі 1666 року, де вказано, що воно належить пану Красновському. Можливо, від його прізвища і пішла назва села.

350 років тому (1666 р.) перші письмові згадки про села району: Березанка, смт М.-Коцюбинське (тоді Козел), Рудня Пакульської сільської ради.

345 років з часу (1671 р.) перших літописних повідомлень про села Вікторівка (тоді Тарасівка), Левоньки.

335 років з часу (1681 р.) першої літописної згадки про село Довжик.

325 років з часу (1691 р.) першої літописної згадки про село Шибиринівка.

310 років з часу (1706 р.) першої літописної згадки про село Буди.

Для перегляду відео необхідно встановити останню версію Adobe Flash Player. 300 років тому (1716 р.) в с. Довжик освячено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Історикам також відомий напис на одному з Євангеліє: «року 1698, березня, 30 дня, це Євангеліє моє, власним коштом куплене, надаю на вічні часи, в куплену власність – с. Довжик до церкви Різдва Богородиці за отпущення гріхів моїх і рідних моїх. Павло Полуботок власноручно». У 1888 році православна церква святкувала 900-у річницю хрещення Русі. Ювілейній даті присвятили побудову при Довжицькій церкві Різдва Богородиці другого престолу в ім’я князя Володимира. Новий храм Різдва Пресвятої Богородиці побудований вже за часів незалежної України, у 2000 р. за сприяння директора сільгосппідприємства «Україна» Олексія Сергійовича Масюка.

295 років тому (1721 р.) у с. Янівка (Іванівка мала першу назву Петрів Корінь, потім Янівка, а з 1946 – Іванівка) завершилось будівництво церкви на честь Покрови Божої Матері. А зруйнувала церкву чергова хвиля наступу на духовність у 60-х рр. ХХ століття. Старожили села добре й тепер пам’ятають той драматичний день 1961 року. Якийсь незнайомець пригнав з Чернігова бульдозер (місцеві трактористи відмовились виконувати «відповідальне» завдання влади). Попрощатися зі своїм храмом зібралося майже все село. Люди кричали, плакали, хрестилися, а в цей час кипіла робота.

Полетіли з куполів два хрести. Розтрощені куполи і верхній ярус будівлі засипали уламками все начиння внутрішнього убранства. Залишалося штовхнути стіни першого поверху. Але роботу так і не скінчили. Через деякий час на рештках церковної будівлі була надбудована школа. Ще кілька років, як згадують вчителі, через побілку прозирали фрески, особливо під час ремонту. Вони й тепер десь там. Школа тепла й затишна, надто те крило, де старі дерев’яні стіни обкладалися цеглою. З 1989 року Покровська церква відновила діяльність в приміщенні колишнього лозового цеху. Чимало потрудились люди, щоб усе було, як у справжній церкві. А перший храм живе у пам’яті. Більше того, двоє місцевих майстрів відродили її в мініатюрі. Скориставшись старим фото, Володимир Васильович Ребенок зробив дерев’яний макет, а Іван Степанович Бородуха – картонну копію. Тепер іванівці залюбки розглядають міні-церкву при нагоді, коли влаштовуються виставки виробів народних умільців. Дивляться – і згадують.

Икона Мохнатинської Божої матері 245 років тому (1771 р.) в с. Мохнатин збудована нова Покровська церква, на місці старої. Головною святинею храму довгі десятиліття залишалася чудотворна ікона, списки з якої й досі можна побачити в Мохнатині і навколишніх селах.

235 років з часу (1781 р.) перших письмових згадок про села району: Гірманка, Єньків, Завод, Кругле, Мажугівка, Павлівка, Пустиньки, Рад. Слобода (тоді Трисвяцька Слобода), Сіножацьке, Якубівка.

180 років тому (1836 р.) – збудовано нове дерев’яне приміщення Покровської церкви в селі Ведильці.

// Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – с. 539.

У 1846 – 1847 pp. – у Седневі перебував Т.Г. Шевченко. Жив у маєтку Лизогубів, написав картини "Коло Седнева", "В Седневі", "Чумаки серед могил", поему "Осика" ("Відьма"), передмову до нового видання "Кобзаря", переписав в окремий зошит збірку "Три літа". З листа Л. Жемчужникова від 18 жовтня 1897 p.: "Лизогуби... не тільки любили Шевченка, але й цінили його як поета і співця українських пісень, які він співав приємним голосом, цілком зберігаючи характер народний, глибоко відчував, що співав, а Лизогуби були сильні і серйозні знавці музики. В маєтку Лизогубів у Седневі йому завжди був готовий притулок у флігелі, в живописній майстерні, який містився в саду, з окремим в майстерню, через особі сіни "входом".

150 років від дня народження Буренка Панаса Максимовича (1866 – 1941) – першого сільського голови с. Ковпита.

145 років тому (1871 р.) відкрито Смолинське сільське однокласне училище. Знаходилось приміщення в земському домі, на утримання від земства виділяється 390 рублів. Учнів 42, закінчили навчання 4. Опікун дворянин Домонтович Микола Олександрович, з 1879 р. вчителька Светова Олександра Василівна, має звання сільського вчителя.

135 років тому (1881 р.) – у селі Рудка відкрито земську школу.

125 років тому (1891 р.) – в с. Буди започатковано земську школу.

120 років тому (1896 р.) в селах Старий Білоус та Терехівка відкрилися земські школи.

120 років тому (1896 р.) – створений державний конезавод, яким управляв граф Воронцов-Дашков. З часом Довжицька стайня отримала найменування Чернігівської заводської конюшні Державного конезаводства (зараз це ПрАТ «Чернігівське головне племпідприємство»).

115 років тому (1901 р.) – в с. Кувечичі відкрито земську школу.

115 років тому (1901 р.) – у с. Брусилів розпочато будівництво нової дерев’яної церкви. Від старої церкви залишився престол, тому збудували сторожку, в якій хрестили дітей та здійснювали інші найнеобхідніші обряди. Перший священик Нагорський служив у новозбудованій церкві до 1913 року. Після нього – отець Ромашка, якого репресували в 1930 році і вислали з сім’єю в Рибінськ, на лісоповал. Там він помер. Тоді ж і церкву закрили. Церковні книги, ікони та інше начиння люди розібрали по домівках на збереження. У 1940-му представники влади зняли із дзвіниці великі дзвони, а три маленьких залишилися. Після десятилітнього запустіння у 1941 році діяльність Михайлівської церкви відновилась. Парафіяни повернули в храм збережені цінності, а іконостас, на щастя, зберігся. Пізніше, у 80-х роках цей іконостас був реставрований стараннями місцевого самодіяльного художника Михайла Мохначенка. Призначений настоятелем Олександр Короткевич скоро був переведений в Чернігів, а після нього протягом семи років служив Іван Іванович Любенко, тут помер і похований на церковному цвинтарі, поруч із односельцями, загиблими 21 вересня 1943 р. від розривів бомб, що падали з ворожих літаків під час звільнення села від нацистських окупантів. У 1962 році місцева влада знову намагалась закрити храм, але староста Андрій Семенович Хромець, зібравши підписи парафіян, виклопотав дозвіл на продовження функціонування. З грудня 1995 року в село прибули випускник Київської духовної семінарії отець Миколай (Старчук) і матушка Ольга – регент-псаломщик, навчалась у Чернігівському духовному училищі. 24 липня 2001 року село урочисто відзначило 100-річчя храму Архістратига Михаїла, у святкуванні взяли участь архієпископ Чернігівський і Новгород- Сіверський Амвросій, інші духовні отці/

// Літопис доль та днів минулих. Ч. 1. — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – с. 524 - 525.

110 років тому (1906 р.) – в с. Льгівка збудовано церковно-парафіяльну школу.

110 років (1906 р.) від дня відкриття народної бібліотеки в селах Анисів, Ведильці, Навози, (нині – Дніпровське), Янівка (нині – Іванівка), Кархівка, Киїнка, Брусилів, Ковпита, Скорінець, Новий Білоус, Сядричі (нині – Деснянка), Пакуль, Піски, Рудка, Слобода, Старий Білоус і Шестовиця.

110 років від дня народження Івана Мафтусаїловича Захарченка (1906 р.н.) – першого тракториста с. Деснянка, з 1929 р. працював на тракторі «Фордзон-Путилівці», а з 1932 р. на тракторі «ХТЗ».

105 років тому (1911 р.) землі І.М. Дурново (1900 року продані Селянському банку) в Жукотках перетворилися на хуторні ділянки і перейшли до рук селян.

105 років з дня смерті Колбасіна Мина Григоровича (1858 – 1911). Становлення освіти в Петрушині пов’язане з його іменем. Будучи особистим почесним громадянином, з 1881 року і до кінця життя він завідував міністерським училищем і користувався величезним авторитетом у місцевого населення. Народився він в Чернігові, закінчив учительську семінарію. Службу розпочав у 1877 році, очевидно, у Козелецькому повіті. Приблизно з 1881 року і до самої смерті беззмінно працював у Петрушинському двокласному міністерському училищі. Користувався серед селян надзвичайним авторитетом. Деякий час у 1917 році в Петрушині викладала його дочка Віра.

105 років тому (1911 р.) – Козелецьке повітове зібрання прийняло клопотання про відкриття в Олишівці поштового відділення, яке було відкрито в 1916 році. У 1916 р. в Олишівці відбулося урочисте відкриття поштового відділення.

105 років від дня народження Мироненка Митрофана Мусійовича (1911 – 1941) – народився в с. Улянівка, у 1938 р. направлений до авіаційного училища в м. Харків, служив штурманом літака Пе-2. 23 вересня 1941 р. лейтенант, штурман ланки 242-го бомбового авіаційного полку М.М. Мироненко у складі екіпажу І.Л. Золіна здійснив на переправі Борислав-Каховка Херсонської області вогняний таран. І лише в 1974 році, коли раптово маленькою дівчинкою на березі Дніпра було знайдено значок з прізвищем Золін та проведено на тому місці розкопки, рідним надійшов лист-похоронка про загибель М.М. Мироненка. На честь тих, хто повторив подвиг командира авіаційної ескадрильї капітана Миколи Гастелло, у місті Борислав-Каховка споруджено обеліск у вигляді літака, на якому викарбувані імена героїчного екіпажу Митрофана Мусійовича Мироненка, Порфира Михайловича Кождакова, Івана Івановича Золіна.

105 років тому (1911 р.) – Чернігівська губернська сільська управа вирішила відкрити в селі Козел (нині смт М.-Коцюбинське) поштове відділення.

105 років тому (1911 р.) – у селі Козел (нині смт М.-Коцюбинське) збудовано лікарню. 1991 року відкрито нове приміщення поліклініки.

100 років від дня народження Таранущенка Миколи Михайловича (1916 – 1997) – командир партизанського з’єднання ім. М.М. Коцюбинського. Створена ним наприкінці лютого 1943 року партизанська група із чотирнадцяти людей поступово зростала і в середині червня 1943 року сформувалась в з’єднання ім. М.М. Коцюбинського. В зону його діяльності входили Михайло-Коцюбинський, Остерський, Любецький, Чернігівський райони. Відзначений багатьма високими урядовими нагородами. Похований у м. Чернігів.

95 років тому (1921 р.) – організовано хату-читальню в с. Навози (нині с. Дніпровське).

95 років від дня народження Афанасьєва Олексія Івановича (1921 – 20.04.1944). З 1942 р. брав участь в створенні партизанського загону на території М.-Коцюбинського району, виріс від бійця до командира партизанського загону ім. М. Коцюбинського. Помер від ран 20 квітня 1944 р. Похований с. Віховдежі, Родоуцкий район, Румунія.

95 років від дня народження Борсука Михайла Михайловича (1921 – 1943) – народився в с. Новий Білоус, під час окупації входив до складу підпільної групи, яка діяла в селі. Після викриття підпільної групи і знищення її членів, Михайла було спалено живцем у власному будинку.

90 років від дня народження Савенка Григорія Кононовича (1926 – 1984) – народився в с. Мохнатин, ветеран Другої світової війни, учасник штурму рейхстагу в Берліні в 1945 році, на одній з колон закріпив прапор і викарбував свій підпис на цій колоні.

85 років від дня народження Турчина Олександра Климовича (1931 – 1994) – директор М.-Коцюбинської школи з серпня 1960 по вересень 1967 рр., нагороджений багатьма урядовими грамотами та медаллю А.С. Макаренка.

80 років від дня народження Чауса Івана Івановича (1936 р.н.) – уродженця селища М.-Коцюбинське, генерал-майора.

80 років тому (1936 р.) – в Олишівці відкрито аптеку, клуб.

80 років від дня народження Ганжі Феодосії Якимівни (1936 р.н.) – уродженки с. Нове, нагороджена Орденом «Материнська слава» ІІ ст. (1973 р.), Орденом «Материнська Слава» І ступеня (1975 р.).

80 років від дня народження Греченка Григорія Єлисейовича (1936 – 2002) – у 1968 році, працюючи вчителем історії, першим склав історію села Ведильці. Народився 1936 р. в приудайському селі Антонівці, що розкинулось на південній межі Чернігівщини.Після закінчення Антонівської середньої школи (1954 рік) та Новгород-Сіверського педагогічного училища фізичного виховання ім. К.Д. Ушинського (1956 рік), трудовий шлях започаткував учителем фізичної культури в рідній десятирічці, редагував одну із перших колгоспних багатотиражок області («Вперед», с. Антонівка, що на Варвинщині, 1957 рік). Успішно закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка (1958 – 1963 рр.), історико-філософський факультет. Перша наукова праця вийшла в 1962 році, коли ще був студентом, під назвою «Комсомольське підпілля Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1943 рр.». Написання історії села Ведильці пов’язане з роботою редакції книги «Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область», яка надіслала сільській раді листа з проханням надати історичну довідку про село.Григорій Єлисейович відповідально опрацював не тільки місцевий, але і архівний матеріали. Вийшли з друку дві книги та більше 100 журнальних і газетних статей з історії Другої світової війни, партизанської боротьби і антифашистського підпілля, національно-визвольної боротьби українського народу (ОУН-УПА), з питань культури, педагогіки, релігії, спорту. Історик, архівіст, краєзнавець, вчитель-методист. З осені 1997 року – спеціальний редактор групи підготовки і випуску тому-книги «Реабілітовані історією». Помер 2002 року після тяжкої тривалої хвороби.

80 років тому (1936 р.) – у селі Кархівка відкрито справжній кінотеатр.

Федусь Микола 75 років тому в с. Анисів народився Федусь Микола Якович (1941 р.н.). У 2002 р. у газеті «Математика» було надруковано статтю директора Музею доведень великої теореми Ферма, колишнього киянина Бориса Білича, який називає імена фермістів (тих, хто наблизився до доведення теореми великого французького математика П’єра Ферма), чиї ідеї вважаються найбільш вдалими і цікавими – одного француза, одного ізраїльтянина і чотирьох українців, серед яких М.Я. Федусь. Цей чоловік живе в селі Анисів, за фахом інженер-механік – закінчив Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту (нині Національний технологічний університет). Свого часу зробив чималий вклад у становлення підприємства «Хімволокно», потім став викладачем в «Облтеплокомуненерго». Математика – його пристрасть, хобі. Теорема Ферма захоплювала, як шахова гра – полонила простотою умови, але рішення вимагалось дуже складне. Микола Якович залишається вірним математичному захопленню, й водночас зацікавився духовними питаннями, Вселенським розумом. І власне вирішення теореми Ферма він знайшов не без допомоги вищих сил. За його словами, звернувся до Бога не стільки з молитвою, як з конкретною пропозицією – душа вченого десь там, у Божественних сферах, то нехай хоч трохи напоумить. І того ж дня робота розуму і серця увінчалась успіхом. Надіслав своє рішення директору Музею Б. Біличу, з яким познайомився у Фонді активізації масової творчості. І став у ряд авторів найоригінальніших ідей. Ще одна «слабкість» Миколи Яковича – винахідництво. Він отримав два патенти на серйозні винаходи. Спочатку придумав мішалку, що працює на біогазі без додаткових джерел енергії. А потім роторний двигун, аналога якому немає в світі, за нього отримав патент на 20 років з перевіркою на світову новизну. Цього разу його авторські права захищені, але відповіді з заводу «Моторсіч», якому запропонував схему свого двигуна, поки що не отримав. А щоб не бездіяти, зайнявся теорією світової релігії.

75 років тому (з 1941 по 1943 р.) – на території Олишівської селищної ради починає діє партизанський загін під керівництвом О.Я. Сироїда та Г.Т. Ренського.

75 років з дня смерті Постола Гната Даниловича (1826 – 1941) – довгий час працював фельдшером у Пакулі. Своїм гуманним та щирим ставленням до хворих заслужив загальну повагу і любов селян. Аби вшанувати улюбленого «доктора», громада села одностайно вирішила назвати його іменем сільську амбулаторію.

70 років тому (1946 р.) – в с. Новий Білоус споруджено пам’ятник жертвам нацистського терору на братській могилі жителів села з написом: «Тут поховано останки людей, спалених німецькими загарбниками в 1943 році 27 лютого».

70 років тому (1946 р.) – у селах Мньов та Павлівка відкриті ФАПи.

70 років тому (1946 р.) – було відкрито Іванівську дільничну лікарню на 5 ліжок.

Мартиненко Андрій Федорович 70 років тому (1946 р.) Мартиненко Андрій Федорович (1887 – 1968) був призначений завклубом с. Петрушин. Там він організував бібліотеку – написав листа в „Правду Украины” про відсутність в селі книг, після чого їх надіслали з Києва, Чернігова, Одеської обласної бібліотеки. Так було відновлено роботу бібліотеки у післявоєнний період. Вона постійно розширювалась і зрештою виникла потреба організувати спеціальну колгоспну бібліотеку, що й було зроблено в 1952 році. Колгосп закупив книжок на 500 крб., а завідувачем призначили Мартиненка. Також він став працювати в сільпо розповсюджувачем книг. Оскільки поєднувати обидві роботи було складно, то в 1954 році А.Ф. Мартиненко залишив посаду бібліотекаря і цілком зосередився на роботі книгоноші, досягши в цьому неабияких успіхів. В приміщенні школи було відкрито книжковий кіоск, сам Андрій Федорович пропагував книги не тільки в Петрушині, але й в навколишніх селах: Товстолісі, Малинівці, Стасях, Лопатині.

Довгий час Мартиненко ходив із сумкою або розвозив книги на колгоспному коні. Але в травні 1955 року в Центросоюзі йому виділили машину-фургон „Москвич”, завдяки чому Андрій Федорович розповсюджував книги вже в 15 селах і кількох хуторах. Через два роки її замінили на ГАЗ-69, більш пристосований для важких сільських доріг. А потім Андрія Федоровича спіткало велике горе: в Чернігові впав на слизькій вулиці, вдарився головою і втратив зір. Помер він взимку 1968 року, похований в Петрушині. Серед тих, хто завдяки Андрію Федоровичу прилучився до книги, полюбив її, слід найперше назвати відомого українського письменника В.Г. Дрозда. Деснянська правда надрукувала статтю про відомого книгоношу:

Назаренко В. "Його шанують люди" / В. Назаренко // Деснянська правда. – 1960. – 5 жовтня. – с. 4.

70 років від дня народження Повода Павла Захаровича (1946 – 2013) – читачі і телеглядачі завжди з нетерпінням чекали його газетні та телевізійні матеріали, причому не лише жителі нашого району, а й усієї області. Він мав свою, особливу манеру і писати, і розповідати. Він добре розумівся на проблемах села і міста, любив людей, намагався допомогти їм своєю журналістською працею. Багато років працював кореспондентом районної газети, потім редактором на обласному телебаченні. Член Національної спілки журналістів України.

70 років тому (1946 р.) - над Україною втретє розпростер свої зловісні крила Голод. Неоминула ця біда і села Чернігівського району. На тлі розореного війною села, спалених посухою полів та городів знову розпочалася нещадна «хлібовикачка», здійснювана надісланими з міст та райцентрів уповноваженими, а українські селяни опинилися на межі голодної смерті.

65 років тому (1951 р.) – в с. Ладинка на братській могилі воїнів (10 чол.), що загинули під час визволення села в 1943 році від гітлерівців, встановлено надгробок.

60 років тому (1956 р.) – на базі приміської Бобровицької дільничної лікарні заснована Чернігівська районна лікарня. Спочатку – на 15 ліжок, 10 лікарів проводили амбулаторний прийом та стаціонарне лікування. Поступово ЦРЛ перетворилася в багатопрофільний лікувальний заклад.

60 років тому (1956 р.) – в с. Табаївка відкрито ФАП (Довжицька сільська рада).

60 років тому (1956 р.) – на базі Мохнатинської хати-читальні створено сільську бібліотеку.

60 років тому (1956 р.) – у с. Центральне (Мньовська сільська рада) відкрито відділення поштового зв’язку.

55 років з дня смерті Левицького Миколи Герасимовича (1889 – 1961) – художника, педагога. Народився в Анисові.

55 років тому (1961 р.) – в с. Киселівка збудовано клуб на 250 місць.

55 років тому (1961 р.) – хору «Полісся» Іванівського будинку культури присвоєно звання народного аматорського. Художній керівник – Заслужений діяч мистецтв України Василь Іванович Полевик.

55 років тому (1961 р.) – в селищі Седнів відкрито історичний музей на громадських засадах. Вчителька Поліна Миколаївна Прудяк ознайомила перших відвідувачів з експонатами музею, зібраними вчителями. У 1966 р. на засіданні виконкому селищної ради йдеться про підготовку до відкриття краєзнавчого музею в кам'яниці Лизогубів.

55 років тому (1961 р.) – в Довжику збудоване нове приміщення відділення зв’язку.

50 років тому (1966 р.) – в Ладинці відкрито ФАП.

50 років тому (1966 р.) поблизу села Довжик проходили зйомки художнього фільму «Дикий мед». Зйомки художніх фільмів в селах Чернігівського району

50 років тому (1966 р.) – в с. Кувечичі відкрито ФАП.

50 років тому (1966 р.) – на території Чернігівського району проходили зйомки відомого фільму жахів «Вій». Кінооператори «Вія» не могли обійти стороною унікальні архітектурні пам’ятки і краєвиди Чернігівщини. Тож основні кадри знімалися в Киїнці, Павлівці, Седневі та Чернігові, а до масовок залучали місцевих жителів.

45 років тому (1971 р.) – в с. Ковпита збудовано нове приміщення середньої школи.

45 років тому (1971 р.) – газифіковано с. Брусилів (Киселівська сільська рада).

45 років тому (1971 р.) – розпочато проведення водогону в селі Рудка.

45 років тому (1971 р.) – в Олишівці почав працювати райпобуткомбінат.

45 років тому (1971 р.) – в Довжику відрито нове приміщення школи.

40 років тому (1976 р.) – відкриття поштового відділення в Жукотках.

40 років тому (1976 р.) – асфальтна дорога з’єднала села Жеведь та Козероги.

40 років тому (1976 р.) – побудовано нове приміщення школи в селищі Гончарівське.

40 років тому (1976 р.) – в с. Дніпровське встановлено пам’ятник на братській могилі радянських воїнів, полеглих в 1943 році при визволенні села, та на честь воїнів-односельців, які загинули в роки Другої світової війні.

 Рудник Ольга Іванівна- завідуюча філіалом 40 років тому (1976) – в селі Ведильці встановлено меморіал Слави в пам’ять про воїнів-односельців, які загинули (243 чол.) під час Другої світової війни.

40 років тому (1976) – в селі Радянська Слобода побудовано нове приміщення бібліотеки. Перший бібліотекар – Олександра Іванівна Кирильченко (працювала до 1993 року).

35 років тому (1981) – відкрито обеліск на честь захисників Вітчизни в селищі Гончарівське.

30 років (з 1986 р.) у Пакульській сільській бібліотеці працює Рудник Ольга Іванівна. Нині завідуюча Пакульською сільською бібліотекою-філією Чернігівської районної ЦБС.

30 років тому (1986 р.) – газифіковано село Боромики.

Полевик Галина Миколаївна 25 років тому (1991 р.) – в центрі села Ковпита споруджено меморіальний комплекс в пам’ять воїнам-односельцям, які загинули в роки Другої світової війни.

25 років (з 1991 р.) – Полевик Галина Миколаївна обіймає посаду завідувачки Центральної дитячої бібліотеки Чернігівської районної ЦБС.

25 років від дня смерті Мекшуна Василя Васильовича (1918 – 1991) – учителя історії, з 1967 р. по 1979 р. – директора М.-Коцюбинської середньої школи, блискучого лектора.Завдяки його наполегливості та безпосередньої участі, для школи був побудований новий навчальний корпус зі світлими просторими класами та спортзалом. Приймав активну участь в громадському житті селища, неодноразово був депутатом селищної ради. Один з ініціаторів і організаторів створення в селищі історико-краєзнавчого музею.

25 років тому (1991 р.) – споруджено нове приміщення сільської бібліотеки в Малинівці.

25 років тому (1991 р.) – у с. Льгів збудовано приміщення початкової школи.

Для перегляду відео необхідно встановити останню версію Adobe Flash Player. 20 років тому (1996 р.) – відродилась Михайло-Георгіївська церква в с. Рудка. Зведена на тому ж місці, де стояла стара Георгіївська церква, згадка про яку датується 1625 та 1757 рр. і оновлена 1764 року. Знищена за наказом влади у 30-х рр. ХХ ст. Неоціненний вклад у загальну справу зробили тодішні голова сільгосппідприємства Михайло Турок та сільський голова Віра Крищенко. Імена цих благодійників записані в Літописі територіальної громади, а парафіяни згадують їх та отця Романа, який тоді правив у парафії, у своїх вдячних молитвах. І по ікони для церкви не треба їхати далеко – місцева талановита самодіяльна художниця Валентина Стукач подарувала храму майстерно виготовлені власноруч копії ликів преподобних Феодосія Чернігівського, Лаврентія, ікони Покрови Богородиці і багато інших. Здібність до живопису – це спадковий дар від діда-прадіда Валентини. Сама ж не має спеціальної освіти, натомість велике бажання і потяг до зображення Святих Ликів. На це отримала благословення отця Василя. Людина скромна, Валентина дивується високій оцінці її вміння односельцями і всіма, хто буває у Рудківському або Новобілоуському храмах, де відразу привертають зір написані неюікони. Коли творить, їй потрібна музика: чиста,мелодійна, спокійна, без слів. Тому такими чистими, спокійними і неначе сяючими з глибини вийшли «Ісус і самарянка» «Вос