Чернігівщина згадує жертв політичних репресій

Ніч — час коли ми, сучасні люди, спокійно вкладаємося спати. У 30-х роках минулого століття ніч була найстрашнішою порою доби. Саме вночі до будь-якої оселі міг під’їхати «чорний воронок» і осиротити будь-яку родину. За даними Інституту національної пам’яті, лише протягом 1936-39 років в Україні так осиротіли більше 293 тисяч сімей. Та, ймовірно, це далеко не точна цифра жертв сталінських політичних репресій. У третю неділю травня Чернігівщина згадує усіх, чиє життя скалічила радянська репресивна машина.

Цю літню жінку звуть Параска Семенівна Каливод. Їй 86 років. До пам’ятного знака жертвам політичних репресій 20-30-х років поблизу села Халявин Чернігівського району вона приїхала з села Сміле Сумської області, аби вклонитися могилі батька, котрого радянська влада забрала у родини у 37-му. Вона пам’ятає ту страшну ніч.

У 20-30-х і до середини 50-х років минулого століття така страшна доля могла спіткати будь-кого. Необережно сказане слово або хоч який достаток родини могли стати приводом для арешту і подальшого оголошення людини ворогом народу. За такими звинуваченнями впродовж чотирьох років, з 1936-го по 1939-й, було заарештовано 293 тисячі 130 українців. Найактивніше радянська репресивна машина працювала з серпня 37-го по вересень 38-го років. За цей час «трійки» управління НКВС Чернігівщини, працюючи за планом, доведеним «зверху», розглянули 8 тисяч 108 справ.

На думку дослідників цього страшного періоду радянської історії, тодішня влада, ледь не від самого заснування Союзу, готувала населення до масових репресій, намагаючись вибити з людини все людське і перетворити на інструмент досягнення своїх політичних амбіцій. Як іще назвати нагородження Орденом Пошани Павла Філенка, який на Чернігівщині проводив не менше 10 розстрілів на день. Андрій Курданов, краєзнавець, заступник голови Чернігівської райдержадміністрації: «Раніше, ще з 20-х років, чітко було визначено, з 24-го року була відповідна інструкція, що ворогами народу на селі є: священики, куркулі і навіть ті, хто з часів Першої світової війни мали Георгіївські хрести. Вони підпадали під ворогів народу».

Семен Корнусь, батько Параски Семенівни, ймовірно також підпадав під якусь з тих категорій, але жінка про те нічого не знає. Як майже десятиліття взагалі нічого не знала про долю батька. Лише навчаючись у сьомому класі, жінка дізналася, що її батька розстріляли, як і переважну більшість заарештованих в той час українців.

Сергій Бутко, представник Українського інституту національної пам’яті в області: «Співвідношення тих, кого розстрілювали і кого ув’язнювали по Чернігівській області, типове і для України, — 53% арештованих розстрілювали і тільки меншу частину ув’язнювали, тобто більше половини розстрілювали. Тоді як співвідношення по Радянському Союзу, по РФ, Білорусії і так далі інше. Там тільки 40% репресованих розстрілювали».

Її батька реабілітували ще за радянських часів, а от де він похований, жінці вдалося з’ясувати лише у середині першого десятиліття двотисячних. Вже вдруге ця літня жінка приїздить на могилу батька, аби вклонитися своєму тату. Аби ми, ті, хто знають про ці страшні часи лише з уроків історії, архівних документів та переказів старожилів, пам’ятали, як легко тоталітарна влада ламала людські долі, як перетворювала людей на жертв і катів. Особливо про ті страшні події треба пам’ятати сьогодні, коли північний сусід реанімує тоталітарного монстра. Тож мусимо не лише пам’ятати, а й не допустити повторення жаху у 21-му столітті.

Чернігівщина згадує жертв політичних репресій

Сівер-центр - Чернігівська обласна Державна телерадіокомпанія

Кiлькiсть переглядiв: 109

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.