Повернутися до звичайного режиму

Коли кави не буває забагато

І знову, відома українська письменниця Олена Печорна тішить нас своїми чудовими оглядами книжкових новинок сучасної української літератури. Наразі, нашу увагу вони привертає до нової книги Наталії Гурницької "Мелодія кави в тональності сподівання". Приємного читання!

Книга, про яку хочеться сьогодні розповісти, для мене особлива. Хоча ні, особливими є одразу дві книги, і, сподіваюсь, незабаром з’явиться ще одна. Шановний читачу, це якраз той випадок, коли і книги, й кави не буде забагато, адже мова піде про творчість львівської письменниці Наталії Гурницької та її пристрасні мелодії.

Перший роман «Мелодія кави у тональності кардамону» побачив світ двічі. Спершу авторка видала його в «Літературній агенції «Піраміда» ( 2012 рік), а в 2013-му книгу видало харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля». Тоді я вперше у житті написала передмову до художньої книги, хвилювалась й щиро вболівала, аби рука виявилась легкою, а доля книги - щасливою. Власне, хвилювалася дарма, тому що майстерно написана історія забороненого кохання була просто приречена на читацьку симпатію. Вашій увазі пропоную уривок з тієї «знакової» передмови.

Доля чи життя мають особливу властивість. Час від часу вони дарують знакові знайомства. Це може бути незвичайна людина або цікава книга. В моєму випадку ці два явища об’єдналися, бо спочатку було віртуальне знайомство з пані Наталією Гурницькою, а вже потім з її книгою, дякуючи якій кілька вечорів набули стійкого присмаку кави та кохання.

«Мелодія кави у тональності кардамону» - книга з тієї «полички» української літератури, за якою я, певне, встигла скучити. Тривалий час хотілося прочитати щось суто жіноче і суто про кохання, але щоб обов’язково своє. Звідси, я щиро вдячна долі за, можна вважати, «замовлений» подарунок, оскільки осердя книги - драматична історія кохання доньки греко-католицького священика та польського шляхтича за часів Австро-Угорської імперії середини ХІХ століття.

Мабуть, подібні історії траплялись завжди на всіх континентах. Коли є він і є вона, а ще - десятки «ні» між ними. Заборонені почуття, здавалось би, приречені з першого погляду й подиху, без найменшого права на існування, проте вистраждані й вкарбовані в серце. Глибоко. Настільки, що глибше – хіба що смерть. Невже з отаким коханням може бути просто? Ні. Звідси й сумніви, вагання, удари долі, містичні випадковості й несподівані відкриття. Драматичність сюжету когось захопить в полон, когось примусить посміхнутися, мовляв, надто рідко подібне трапляється в реальності, однак будьте певні, що на вас чекає головний подарунок – дотик до таїни під назвою Жінка. Адже Наталія Гурницька «малює» душу головної героїні зсередини, малює неквапом, без поспіху, ретельно добираючи кольори та відтінки, аби читач зміг помітити найменші порухи і в кінці кінців відчув її геть усю, красиву і схвильовану: то я на таке здатна?

Спокійна і красива мова. Мелодія слів, справді, подібна до музики: часом меланхолійно-романтична, часом пристрасна до шалу. А ще вона диктує власний ритм читання, принаймні зі мною це спрацювало. Як би швидше не кортіло прочитати роман, він все одно «звучав» так, як звучав. Тому не раджу поспішати, просто насолоджуйтесь, тим паче, що на вас чекає ще й подорож у часі. Авторка тонко і ненав’язливо описує життя Львова середини ХІХ століття, коли нічого зайвого, а таки відчуваєш себе в тій епосі з усіма її звичаями та законами.

Зрештою, якби потрібно було вмістити цю книгу в кілька слів, то «Мелодія кави у тональності кардамону» - насамперед подорож до жіночого серця. А серце жінки в найголовнішому стале: воно вміє любити, і немає жодного значення, яке століття відраховує годинник на вашій стіні.

Власне, годинник устиг відрахувати три роки, перш ніж на поличках українських книгарень у 2016 році з’явилось довгоочікуване продовження улюбленої історії. І знову - особлива обставина, цього разу моя особиста, очікувана, приємна, незабутня. Однак усіх таємниць не відкрию, бо «своє» має залишатись «своїм». Єдине, що додам: авторка знає про «унікальність» цієї книги в моєму житті.

Шановний читачу, одразу попереджаю: об’єктивно оцінювати цей роман не берусь, просто дякую за хвилини занурення у простір жіночого серця, де пахне кавою й передчуттям кохання, саме передчуттям. Так, цей проміжок долі головної героїні Анни менш динамічний. Комусь може не вистачати шалених пристрастей, виру почуттів, злетів до сьомого неба або й вище, однак на те воно й життя, щоб мати різні мелодії. Ця мелодія саме така - самозаглиблена, рефлексивна, вдумлива і, як на мене, цілком логічна. Жінка повертається до життя після втрати, збирає уламки колишнього світу, вчиться жити у новій реальності, відроджується й знову сподівається на щастя. Справжнє? Оманливе? Прочитайте й дізнаєтесь. І майте на увазі: книга атмосферна. Якщо не гнатися за карколомними поворотами сюжету, у слові можна розчинитися, відчути його на смак, колір, дотик. У нагороду отримаєте найцінніше – сподівання. А кому, як не жінкам, знати, що передчуття щастя – це вже щастя? Тому, хоч і сварила я пані Наталю, хоч і дорікала, що не можна так з читачем ( тільки-тільки приготувався до цікавої розв’язки, а мелодія взяла й скінчилася), але коли перегорнула останню сторінку, зітхнула й щасливо посміхнулася. Десь там народжується нова мелодія, красива, пристрасна й справжня.

Що сказати насамкінець? Заварюйте швидше каву, беріть до рук книгу й чекайте на приємні сюрпризи від Долі. Як це робить чарівниця пензля, книги та дитячого серця, заступник директора Чернігівської ЦБС по роботі з дітьми, вдумлива читачка Галина Миколаївна Полевик. До речі, третю книгу ми чекаємо з нею разом і бажаємо, аби натхнення з потрібної львівської вулички – ні на крок, а «Мелодія» звучить у тональності… КОХАННЯ! :-)

полевик

Олена Печорна

Кiлькiсть переглядiв: 33

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.