Смолин
Смолин – центр сільської ради, якій підпорядковане село Козероги. Розташований на правому березі річки Десна, за 34 км від м. Чернігова і за 12 км від залізничної станції Жидиничі.
с. Смолин вперше згадується в грамоті 1496 року, коли було надане князю Глинському. У 1923 році тут було всього „10 димов” – дворів. Походження назви села пов'язане з тим, що перші поселення виготовляли смолу. З 1659 року село належало поміщикам Домонтовичам.
ХVII–XVIII ст. за козацьким адміністративно-територіальним устроєм село Смолин входило до Слабинської сотні Чернігівського полку. З 1782 року - в складі Моровської волості Остерського повіту. У 1866 році – 150 дворів, 3 винокурних заводи. У 1897 році – 240 дворів та 1409 жителів. У 1918 році було встановлено радянську владу. У 1923 році село Смолин стає центром Смолинської сільської ради Козелецького / з 1939 р. М.-Коцюбинського / району.
На території села курган часів Київської Русі / Х-ХІІ ст. /, городище і поселення V-VІІ ст. та Х-ХІІІ ст.
Як у кожного села, міста у Смолина є історія походження його назви.
Існує дві легенди.
Перша: як розігнала цариця Катерина запорожців, розбіглися вони хто куди, по всьому світу. Весною прийшли до Десни троє козаків. А звалися вони Смолин, Максим і Гнилуша. Поглянули вони на деснянські береги, і нагадали вони їм Дніпро та його плавні. Привабила Десна їх красою своєю, отож і вирішили тут оселитися. Одружилися з місцевими дівчатами та ще й хутори собі поставили, нарекли ті хутори їхніми іменами: Смолин, Максим і Гнилуша.
За іншими переказами раніше тут був промисел дьогтю. За історичними відомостями друга версія є найбільш вірогідною.
Численні археологічні пам'ятки в басейні Десни давно привертали увагу дослідників. Деякі з них було відомо ще в минулому столітті.
Початок наукового дослідження цих пам'яток було покладено Д.Я. Самоквасовим. Значні роботи по вивченню деснянських пам'яток здійснив за роки радянської влади у 1946-1947 рр. О.О. Панко у складі Чернігівської експедиції інституту археології АН УРСР.
Проведено суцільне обстеження течії Десни від Чернігова і майже до Остра. Всього тут зафіксовано 82 пам'ятки, в тому числі 46 слов'янських і 36 більш раннього часу.
На території села Смолин – курган часів Київської Русі / Х-ХІ ст. /, городище і поселення / V-VIII ст. /.
Городище у південній частині села на мисі берегової тераси, в його найвищій частині, що підноситься на 5-6 м над долиною ріки. Зі сходу відокремлено неглибоким яром, по якому зараз проходить шлях у село.
З північного боку збереглися залишки рову глибиною 0,5-0,75 м шириною до 6 м. По периметру городища розташувався зруйнований тепер оранкою та будівництвом вал. Залишки валу помітні тепер лише на південному краю. Городище овальне, розміром 110 х 60 м. Культурний шар товщиною до 1,25 м насичений керамікою, трапляються вироби з металу, браслети та намистинки, уламки кафелю, шматки перепаленої глини, залізні криці, кістки тварин і риб. Кераміка частково ліпка / І тис. н.е. та VII – VIІІ ст. / і в більшості випадків гончарна ІХ - ХІ ст. Поселення безпосередньо біля городища, на північ і схід від нього. Займає вздовж мису з півдня на північ значну площу, забудовану сучасним селом. Культурний шар насичений гончарною керамікою ІХ – ХVІІ ст.
Курганний могильник, судячи з його залишків, займав велику територію. Зараз від нього збереглися окремі групи та поодинокі кургани в таких місцях:
1. У центрі села на корінному березі Десни. Раніше тут розташовувалося 6 курганів, серед яких один великий;
2. У північно-західній частині села з кількох курганів частково зберігся тільки один найбільший;
3. На західному кінці села в урочищі Шуфковне курган сферичної форми, висотою до 5 м і в окружності до 80 м;
4. За слідами 0,5 км на захід від села в урочищі Рижиково по дорозі на село Максим, на рівному полі один курган сферичної форми висотою до 3 м і в окружності до 50 м, з рівчаком навколо. Посередині кургану є яма глибиною до 1,5 м. На цьому ж полі, в урочищі Защита є курган сферичної форми, висотою до 1 м і округлістю до 30 м.
Про литовський період села відомо небагато. Газета „Наш край”, а тоді „Шляхом комунізму” за 1964 рік надрукувала повідомлення вчителя школи П. Пологуя „Радість смолинців”. Про походження назви села від: „Вони нащадки українських козаків, які заснували це красиве село в довжину серед хвилястої рівнини і лісів”. „Черниговские епорхиальные известия” вміщувало нарис про Смолин та Максим. Вже тоді в 1863 році згадується дата 1496 рік. Дослідник історії Остерського повіту М.Й. Александрович у 1881 році видає книгу „Остерський уєзд. Исторические описания”. Тут пояснюється виникнення дати 1496 року в історії Смолина: „...в 1496 году подтверждая єму князе Ивану Селину право владения на Черниговское княжество, великий князь литовский Александр виделил из него селище Смолин и отдал єго князю Гринскому...” Отже, селу Смолину 512 років.
По козацькому устрою село Смолин входило до Слабинської сотні Чернігівського полку.
Як свідчать давні джерела володарями села були поміщики дворянського роду Домонтовичі.
Домонтовичі перейшли на бік Богдана Хмельницького і поспішили перейти в козацтво. Після звільнення України від польської влади, ці в минулому шляхтичі поспішили зайняти різні посади і уряди в гетьманській Малоросії. Так поступив і Іван Домонтович / 1620-1683 рр. /
Уже при Виговському він стає Слабинським сотником в Остерському повіті Чернігівської губернії. В той же час гетьманським універсалом в цьому повіті він отримує у володіння село Смолин, Максим та інші. Потім Іван Домонтович займає посаду генерального судді при гетьману Многогрішному, а потім Самойловичу / 1665-1683 /.
Грамотою царя Олексія Михайловича у 1672 р. йому було подане село Кудрівка в сучасному Сосницькому повіті. Від нього / Івана Домонтовича / і походять малоросійські Домонтовичі, записані в династійній книзі російського дворянства. Чернігівські Домонтовичі поділяються на дві лінії: Смолинську і Кудрівську.
Цей розподіл відбувся ще в другій половині минулого століття, коли один із Смолинських Домонтовичів, Іван Михайлович, одружився на рідній племінниці графів Розумовських Євдокії Федорівні Стрешинцевій / Ремешко /, отримав підтверджуючу грамоту імператриці Єлизавети на довічне і спадкове володіння.
Павло Іванович, чернігівський священник / 1688-1693 / 20 вересня 1688 р. отримав гетьманський універсал на с. Смолин і Максим. Петро Іванович, Єфимія Іванівна, Степан Іванович, Прасковія, Данило володіли селом з 1693 по 1721 рр.
Останніми були Дмитро, Леонід та Андрій Федоровичі у 1889 році. Існував герб родини. В щиту мав червоне поле, зображені два срібні місяці і між ними срібний меч гострокінцем внизу. Щит увінчаний дворянським шоломом з короною і п'ятьма страусиними пір'ями.
Радянську владу в селі було встановлено на початку 1918 року. Першими її засновниками були Товчко Тит Григорович, Приходько Яків Платонович, Пискун Панас Остапович, Коновець Федот Данилович.
Вперше партійна організація в селі була створена в 1928 р., її очолив Ревун Ничипір Іванович. Пізніше, в 1930 р. була створена комсомольська організація, очолив Корж Андрій Олександрович. На початку березня 1931 р. був створений колгосп „Перемога”. Колгосп створювали компезалівці. Однією з активних колгоспниць була Йовенко Єфросинія. Завершено колективізацію в 1939 р.
Дальший розквіт села був тимчасово перерваний віроломним нападом фашистської Німеччини. Майже всі дорослі чоловіки пішли на фронт. На фронтах і в партизанських об'єднаннях боролося 325 жителів села, 253 учасники війни мають урядові нагороди, 161 чоловік загинуло. Село було окуповане в кінці серпня 1941 р., звільнене 20-21 вересня 1943 р. За час окупації населення терпіло голод, знущання, не було одягу і інших потрібних речей. У 1963 р. в селі налічувалося 483 двори, на території села діяв колгосп „Перемога”, який мав 3271 га землі, з них 1061 га – орної і пасовищ - 2184 га, садів - 26 га.
ЦЕРКВА
В 1899 році в селі Смолин була збудована Миколаївська церква.
Хоч „Черніговськиє известия” подають дані про число прихожан 1770 роком. Церква була закрита в 1945 р. і в приміщенні церкви організована колгоспна комора. У 1948 р. тут відкривається клуб, бібліотека і пошта. Люди не хотіли жити без церкви і власним коштом збудували, і в 1953 р. відкривається церква по вулиці Круговій. Проте в 1955 р. церкву знову закривають і лісоматеріали перевозять на будівництво лікарні. З 1956 р. церква працює в звичайній хаті по вулиці Садовій. З 1904 по 1959 рр. батюшкою був Пікулев Сергій, після його смерті церква припиняє свою діяльність.
У 1991 р. відкривається знову по вулиці Садовій, 4. Священник Ярема Дмитро Миколайович. У 1998 р. виділено приміщення колишнього сільмагу. Старчук Сергій Миколайович, який працює і сьогодні. Зараз іде ремонт приміщення, збудований купол.
Храмове свято – 19 грудня та 22 грудня.
ШКОЛА
Смолинське сільське однокласне училище відкрито в 1871 р., приміщення в земському домі, на утримання від земства виділяється 390 рублів. Учнів 42, закінчили навчання 4. Опікун дворянин Домонтович Микола Олександрович, з 1879 р. вчителька Светова Олександра Василівна, має звання сільського вчителя. У 1880 р. діє земська школа, приміщення якої у 1884 р. згоріло, а нове було збудовано та перевезено по річці Десна в село Смолин. У 1919 р. відкрито єдину трудову школу в будинку поміщиків Домонтовичів. З 1931 р. школа набуває статусу закладу семирічної освіти, де навчаються діти з сусідніх сіл Жеведь та Козероги.
У 1960 р. школа стає восьмирічною. У 1973 р. збудоване сучасне приміщення.
ВІДОМІ ЛЮДИ СЕЛА
Костюченко Грицько – народився в селі Козероги, жив та працював на початку ХХ ст. лірником.
Аполлонова Єфросинія Василівна 1897 р.н. – працювала вчителькою Смолинської школи, в серпні 1954 р. присвоєно звання „Заслужений вчитель школи Української РСР”, в 1952 р. нагороджена знаком Міністерства народної освіти УРСР „Відмінник народної освіти”.
Шкурко Анатолій Никифорович 1924 р.н. – народився в с. Смолин, член спілки художників України з 1960 р., лауреат обласної премії ім. М. Коцюбинського 1992 р., заслужений художник України, 1996 р. Автор робіт „Гоголь на Україні”, „Колгоспне село”, „Шевченко – художник”, „Весела блакить”.
Буденний Василь Йосипович (1947) - поет, народився в селі Смолині Чернігівського району в хліборобській сім'ї. Здобувши вищу філологічну освіту в Київському педінституті ім. О.М.Горького (нині КНПУ ім. М.П.Драгоманова), працював на освітянській ниві.
Дебютував Василь Буденний у колективній збірці «Серце співає», яка вийшла у видавництві «Радянський письменник». А потім одна за одною з’явилися його поетичні книги: «Дарунки вересня», « Орбіта зернини», «Третє повернення», «Живиця жнивного тепла», «Моя ти, земле», «Сиве багаття», «Під сьомим небом», «На вістрі власного меча», «Дев'ятисил», «Осяяння», «Шлях до осяяння», «Шляхами осяяння», «Життя у слові», «Пожнивна меса» (вибране в 1 т.), «З жебрацької торби», «Прощання з вороним», «З гіркою правдою на ти», «В серцях злинялий помаранч», «У притчах суть єства мого», а також книг для дітей: «Абетка-мозаїка», «У школі і вдома», «Прочитай і розмалюй», «Рано-вранці на зорі», «Вундеркінди з нашого під’їзду».
З кінця 80-х років Василь Буденний працює у Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т.Г.Шевченка на посаді доцента.
Лауреат літературних премій імені Олекси Десняка та ім. М.М.Коцюбинського. Член НСПУ з 1983 року.
Ревун Михайло Павлович 1937 р.н. – народився в с. Смолин, ректор Запорізького університету, дійсний член Академії наук вищої школи України, доктор технічних наук, професор.
Компанець Микола Прокопович 1937 р.н. – народився в с. Смолин. У 1951 р. закінчив Смолинську семирічку. У 1955 р. вступив до Мелітопольського інституту, який закінчив у 1960 р. З 1960 р. – головний інженер колгоспу „Шляхом Леніна” у Хмельницькій області. З 1967 р. по 1977 р. працює на керівних посадах у системі хлібопродукції, 1984 р. – перший заступник міністра заготівель, а з 1988 р. – міністр хлібопродукції України. У 1991 р. призначений головою зернового комітету України з хлібопродуктів. З 1996 р. обіймає посаду президента зернової асоціації. Академік Української технологічної академії, нагороджений орденом „Знак пошани”.
Миронов Микола Дмитрович 1950 р.н. – працював директором Смолинського ДП „Смолинторф” / 1988-2003 рр. /, депутат районної ради чотирьох скликань, нагороджений грамотами за сумлінну працю „Шахтарська слава”.
Манойло Володимир Петрович 1953 р.н. – майстер спорту СРСР 1979 р., міжнародний майстер / клас-мастерс /.
Корж Ганна Іванівна 1936 р.н. – медсестра Смолинської та Слабинської лікарень, у 1965-1970 рр. – акушер Козерізького та Смолинського ФАПів. Нагороджена медаллю „Ветеран праці”.
Коментарi