Андріївка
Андріївка – центр сільської ради. Розташована на р. Балин (притока Десни), за 27 км від Чернігова. Виникнення села Андріївка відносять до середини ХV ст. Згідно з переказами старожилів, раніше на місці села були непрохідні ліси і московські великі князі висилали сюди непокірних підданих аби обжити місцевість. Особливо активним було заселення за часів Івана Грозного.Читати далі...
Анисів
Анисів – центр сільської ради, якій підпорядковане с.Лукашівка. Розташований на лівому березі Десни, за 8 км від Чернігова. Вперше згадується в середині ХVІІ ст. Назва походить від імені чернігівського боярина Аниса (Онисима), який володів тут хутором.Читати далі...
Боровики
Боровиківська сільська рада
Перші згадки про село – 17 ст.. Землі належали Києво-Печерській Лаврі. На території діяв завод по виробництву дьогтю та деревного вуглю, які йшли на потреби Лаври.
В роки ВВв всі хутори були продовольчою базою для партизанських загонів під командуванням М.М.Таранущенка, Ю.Збанацького, «За Батьківщину». 94 жителі нагороджені бойовими нагородами, серед них – Навозенко В.П.
За успіхи в розвитку сільського господарства нагороджено 47 трудівників
Відомі люди села:
Малий М.А., поет; Вергун В.А., професор, викладач Київського університету.
(з Літопису територіальної громади)
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. с.Боровики.
Боромики
Боромиківська сільська рада
На початку 17 ст. входило до складу Польщі. Відносилось до Седнівської сотні Чернігівського полку. Козаки брали участь в Азовських походах (1695). Село було у володіннях братів Боковських (17 ст.). На луках організовані коне заводи братів Митаревських (19 ст.).
1892 р. – споруджено дерев’яну Троїцьку церкву
1915 р. – закладено парк (зберігся донині)
1929 р. – створено перший колгосп «Нове життя»
1953 р. – відкрито нову бібліотеку
1975 р. – збудовано новий будинок культури
Відомі люди села:
Верьовка Антон Гурійович, організатор в Моргуличах українського народного хору "Світанок" , якому в 1987 році присвоєно звання лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості
Бойовими нагородами нагороджені 84 жителі села: Анисенко В.Г., Володій Г.Ф.,Володій П.Г.,
Трудовими нагородами відзначені: Косач Б.Ф., Єзута І.Ю.
(з Літопису села Боромики)
ЛІТЕРАТУРА:
ГОРОБЕЦЬ С. Радиль, Радунь, Райдоляс – Боромики. Невідомі назви чернігівської околиці / Сергій ГОРОБЕЦЬ // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/radil_radun_rajdoljas_boromiki_nevidomi_nazvi_chernigivskoji_okolici/2015-01-19-762 . — Назва з екрану. — Дата публікації : 19.01.2015. – Дата перегляду : 06.10.2015.
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. с. Боромики.
На Сільських перехрестях 08 09 2016
ВЕДИЛЬЦІ
Кількість населення - 874 особи, дворів - 362. Відстань від райцентру - 35 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковане с. Малійки. Розташовані на р. Пакульці за 7 км від залізничної станції Малейки. Вперше згадуються під 1619 роком в грамоті польського короля Сигізмунда III. Назва походить від річки Ведилки. За іншою версією село називається так тому, що на річці, неподалік від сучасного місця розташування села, був поставлений водяний млин, де виробляли з місцевої сировини сукно, іншу продукцію. Село до 1786 року належало до Пакульської промислової вотчини Києво-Печерської лаври.
У селі Малійки кількість населення - 190 чол., дворів - 103.
1836 р. - збудовано дерев'яну Покровську церкву. 7 січня 2001 року відновлена діяльність церкви святої Покрови, розібраної до 1941 року.
1876 р. - почала діяти церковно-парафіяльна школа, в 1882 р. - земська школа. З 1932 р. - діє семирічна школа. В 1962 р. школа стала закладом середньої освіти. Читати далі...
Дніпровске
с. Дніпровське (до 1961 р. – Навози) – центр сільської ради, якій підпорядковані села (Загатка, Повідов, Прохорів, Старик, Шмаївка. Розташоване на р. Дніпрі, за 55 км від Чернігова і за 18 км від залізничної станції Жидиничі. Читати далі...
с.Дніпровське Чернігівського району. Вікіпедія
Село Дніпровське. Історія міст і сіл УРСР
Довжик
с.Довжик Чернігівського району. Історія міст і сіл УРСР
Жеведь
Кількість населення - 298 осіб, дворів - 152. Відстань від райцентру - 36 км.
Центр сільської ради.
Село засноване в першій половині XVII ст. на берегах Жеведюха, що є правою притокою Десни. Назва виникла від слова Живець (струмок). Перші поселенці - селяни-кріпаки.
1929 р. - створення колгоспу "Краще життя".
Жертвами Голодомору стали 28 осіб.
1943 р. - село визволено від фашистських окупантів (7 вересня 1941 р. окуповане).
1970 р. - споруджено пам'ятний знак на братській могилі воїнів, що загинули у
1943 році у боях під час визволення села, і воїнів-односельців (131 чол.), полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни. На фронтах воювало 527 жителів села,
349 нагороджені орденами та медалями. В травні 1990 року в центрі села встановлено
обеліск пам'яті загиблим воїнам та односельцям, які не повернулися з війни. На одній з плит викарбувано 7 прізвищ солдат і ще 23 невідомих воїнів.
Нині діють ЗОШ І ст., ФАП, бібліотека.
Відомі люди села: О.П. Стах - кандидат технічних наук, професор; В.Т. Марченко - відмінник народної освіти; М.В. Стах - кандидат економічних наук.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 591. – ISBN 978-966-2471-29-8.
с.Жеведь. Історія міст і сіл УРСР
Жукотки
Іванівка
Кількість населення - 1710 осіб, дворів - 746. Відстань від райцентру - 15 км.
Іванівка (до 1947 року - Янівка) - центр сільської ради, якій підпорядковані села Количівка і Ягідне. Розташована на р. Десна.
Вперше село Іванівка згадується у писемних джерелах 1635 р. Найдавніша назва села - Петрів Корінь. Назву залишив поселенню Чернігівський боярин Петро (власник цього поселення і землі). Далі була назва села - Яковлевичі. За часів польського панування, коли селом володів Ян Граховський, поселення отримало назву Янівка.Читати далі...
Кархівка
Кархівка – центр сільської ради, якій підпорядковане село Леньків Круг. Розташована у межиріччі Дніпра і Десни, за 30 км від Чернігова і за 5 км від залізничної станції Малейки.
За переказами людей село Кархівкавиникло в зв’язку з пошуками найдавнішими
людьми більш придатних умов для життя. Група давніх пересіленців опинилася в місцевості біля сучасного села Мньов, а потім пішла на схід і зупинилася над водяним потоком, який впадає в річку Пакульку і хтось з людей “прикархнув”. Звідси і пішла назва села Кархівка. Вперше згадується в писемних джерелах у 1712 р.
Неподалік від села Кархівка знаходилися село Малі Осняки, хутори Шолоховка (козачий хутір), Бриковка, Альосовка. Назви давніх населених пунктів походять від ім’я перших поселенців. У роки столипінщини (початок ХХ ст.) виник Болотний хутір, жителі якого в роки колективізації переселились до села Кархівка. Давні назви збереглися в куточках села, територія яких можливо вказує на місця розташування перших поселень людей.
До 1917 р.у селі був маєток та економія поміщика Подольського. Землями також у різний час володіли поміщики Калиновський, Посудевський, Яновський, Егермани, Комаровські.
Леньків Круг – заснован у 1925 р. з жителями села Кархівка. Причиною виникнення поселення була пожежа, під час якої згоріло 117 дворів села. Частина потерпілих поселилась на новому місці і заснувала хутір з 30 дворів.
За козацьким адміністративно-територіальним устроєм с. Кархівка у 1648 – 1782 рр. входило до складу Любецькії сотні Чернігівського полку. До 1786 р. у складі Пакульської вотчини Києво-Печерської лаври, а з 1782 р. – Пакульської волості Чернігівського повіту. З 1923 р. село центр Кархівської сільської ради Пакульського, а згодом Козлянського (з 1935 р. М.-Коцюбинського) районів. З ліквідацією М.-Коцюбинського району Кархівська сільська рада з 1963 року в складі Чернігівського району.
(з Літопису села Кархівка)
Киїнка
Кількість населення - 2617 осіб, дворів - 1052. Відстань від райцентру - 7 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Жавинка та Гущин. Археологічні дослідження свідчать, що село бере свій початок з періоду Київської Русі. Філарет
(Гумілевський) наводить дані про час виникнення і назву села:" И в Киеве есть ручей Киенка, вытекающий из старокиевской горы. Черниговская Киянка получила свое
название, конечно, по воспоминанию о киевской Киенке, при первых черниговских князьях". До цього додає: "1148 г. князь Изяслав, переправясь через Десну под нынешнею Количевкою, должен был идти к Беловесу чрез Киянку и так как по летописи опустошал он села около Ольгова поля, то, конечно, не пощадил Киянки". 3 1661 до 1786 рр. належало спочатку чернігівському Іллінському, а потім Троїцько-Іллінському монастирю.
Село Жавинка згадується у літописі в 1159 році, коли київський князь Ізяслав Давидович нападає на Чернігів, а половці спалюють це село. Назва пішла від першого
господаря "... и жертвователя князя Святослава, страдавшего желвою". Попередня назва -сільце святого Спаса. Належало Спаському кафедральному собору м. Чернігова і так називалось ще в XVII ст. Кількість населення - 517 осіб, дворів - 238.
Село Гущин згадується у грамотах царя Олексія Михайловича 1668 та 1675 рр., якими
за Спаською церквою закріплювалися "...на прокормление по его челобитью вь
черниговскомь уезде деревню Жолвинку съ усадбою Гущиномь...". До 1947 року село -центр сільської ради (до складу входили села Гущин, Павлівка, Жавинка). Кількість
населення 107 осіб, дворів 53.
Біля Киїнки, Жавинки та Гущина виявлено поселення епохи неоліту, бронзи (V-II тис.до н. е.), скіфського часу (І тис. до н. е.), курганний могильник та городище часів
Київської Русі (Х-ХШ ст.). На давньоруському могильнику біля Гущина розкопано 10 курганів. В одному з них похований дружинник з конем у дерев'яній гробниці.
1744 р. - у Киїнці збудовано Миколаївську церкву.
1868 р. - згадується церковно-парафіяльна школа, в 1877 р. створено земську школу.
В 1905 році збудовано нове приміщення школи, яке діяло до 1994 року. В 1994 - збудовано нове двоповерхове приміщення школи.
1928 р. - навесні в селі Киїнка утворено товариство спільного обробітку землі. До осені 1929 року із товариства виросла комуна імені Ворошилова (одна з перших на
Чернігівщині). В грудні 1930 року організовано колгосп імені Фрунзе.
Жертвами Голодомору стали в Киїнці 146 осіб, у Жавинці - ЗО осіб, у Гущині - 12 осіб.
1960, 1965, 1968 рр. - встановлено пам'ятні знаки на братських могилах радянських воїнів, полеглих у бою за визволення села в 1943 р., обеліск на могилі воїнів-розвідників лейтенантів Спаського та Дерябіна, на сільському кладовищі знаходиться могила юного героя-партизана Альоші Овчаренка та воїнів-односельців (152 чол.), які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни (воювало 217 жителів села).
Нині діють ЗОШ І—III ст., ДНЗ, амбулаторія, Будинок культури, бібліотека. Працює TOB "Киїнське".
Відомі люди села: В.В. Петрушевич - Герой Радянського Союзу; П.Л. Коломієць - Герой Радянського Союзу.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 594. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Киселівка
Кількість населення - 1045 осіб, дворів - 360. Відстань від райцентру -12 км.
Киселівка - центр сільської ради, якій підпорядковані села Березанка, Брусилів,Кобелянка. Заснована у першій половині XVII ст. Назва села пов'язана з першими
поселенцями - козаками, які, за переказами, оселившись біля річки Замглай, готували до їжі кисіль.
Село Брусилів виникло в другій половині XVI ст. За версією відомого історика 0. Лазаревського, заселене вихідцями із київського Брусилова, який неодноразово був
розорений татарами. Отож його жителі і переселились на Лівобережжя. Кількість населення - 1023 осіб, дворів - 429.
На території Киселівки виявлено 4 поселення (V тис. до н. е. - XIII ст.). На території Брусилова теж виявлені залишки давньоруського городища.
1744 р. - перша згадка про церкву Св. Архистратига Михаїла в с. Брусилові. В 1901 році збудоване нове приміщення церкви.
1868 р. - згадується церковно-парафіяльна школа в с. Брусилів, а в 1885 році збудовано земську школу.
1897 р. - в с. Кобелянка згадується церковна школа грамоти.
1930 р. - в с. Брусилів садівничо-городницька артіль реорганізувалася в сільсько господарський колектив "До перемоги", в 1931 році в с. Кобелянка діє колгос ім. Дзержинського.
Жертвами Голодомору стали в Киселівці 28 осіб, в Березанці - 32 особи, в Брусилові - 75 осіб, в Кобелянці - 48 осіб.
Нині діють у Киселівці НВК, ФАП, Будинок культури, бібліотека; у Брусилові - ЗОНІ
І—III ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека. Працюють СТОВ "Брусилівське", СТОВ "Світанок".
Відомі люди села: Г.І. Мусієнко - заслужений працівник сільського господарства України; С.К. Ничасний - заслужений працівник сільського господарства України;
ПЛ. Хижняк - заслужений працівник охорони здоров'я України.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 595. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Ковпита
Кількість населення - 1169 осіб, дворів - 480. Відстань від райцентру - 40 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Ревунів Круг, Червоне і Шульгівка.
Засноване в першій половині XV ст. Назване село від озера, яке тепер висохло. Належало Києво-Печерській лаврі і входило до складу Пакульської вотчини.
В селі Червоне мешкає 161 чоловік, дворів - 88.
В селі Шульгівка мешкає 85 чоловік, дворів - 43.
В селі Ревунів Круг мешкає 82 чоловіки, дворів - 24.
1862 р. - побудовано Покровську церкву.
1888 р. - створено церковнопарафіяльну школу, в 1893 році - земську школу.
1930 р. - в Ковпиті створено колгосп імені Коцюбинського.
Жертвами Голодомору стали в Ковпиті 144 особи.
1930 р. - перша МТС в М.-Коцюбинському районі створена в с.Ковпита.
1943 р., 21 вересня - село Ковпита звільнено від німецько-фашистської окупації.
1959 р. - споруджено пам'ятні знаки на братських могилах радянських воїнів, що загинули під час оборони і визволення Ковпити від гітлерівців. В одній з могил поховано Героя Радянського Союзу І.М. Грачова, його ім'я з 1979 року носить місцева школа.
У 1975 р. встановлено пам'ятник радянським воїнам, що загинули 1943 р. під час форсування Дніпра та померли від тяжких ран у 4 військових шпиталях, які перебували в с. Ковпита. Під час війни 935 жителів села воювали на фронтах, 408 загинули. В 1991 році в центрі села споруджено меморіальний комплекс, що увічнив імена воїнів-односельців.
Нині діють ЗОШ І—III ст., амбулаторія, Будинок культури, бібліотека. Працює СТОв ім. Тищенка.
Відомі люди села: П.М. Буренок - голова виконкому Чернігівської районної ради, заступник голови облвиконкому, голова облплану; М.М. Кужель - з 1994 року директор СГТОВ ім. Тищенка, заслужений працівник сільського господарства України.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 595-596. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Красне
Краснянська сільська рада
Згадується в Переписній книзі 1666 року, належить пану Красновському. Входило до полкової сотні Чернігівського полку.
На території виявлено поселення епохи неоліту 5 тис. до н.е. та епохи бронзи 2 тис. до н.е.
1722 р. згадується церква Св. Параскеви, існує з польських часів
1820 р. село відвідав російський імператор Олександр І
1923 р. – відкрито хату-читальню
1929 р. – створено колгосп «Шлях до кращого життя», в майбутньому СГТОВ «Краснянське»
1948 р. - освоєння боліт, відкриття торфорозробок
1967 р. – 39 трудівників села нагороджено урядовими нагородами за розвиток сільського господарства, освіти, медицини
Відомі люди села:
Каплан М.Я., кінорежисер; Ананко Є.П., кандидат економічних наук;
Відзначені бойовими нагородами:
Гречка С.В., Гаврусенко В.Ф.,
Відзначені трудовими нагородами:
Гречка С.В., Ананко Г.І., Вершняк О.Г
(з Літопису села Красне)
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. с.Красне
Кувечичі
Кувечицька сільська рада
На території виявлено древні поселення 5 тис. до н.е., кургани періоду Київської Русі, козацькі могили. На території відбувалися бої під час визвольної війни від польської шляхти під керівництвом Б. Хмельницького.
Сборник материалов по истории украинско-русского рода XVI-XX вв. с. КУВЕЧИЧИ. Черниговская губерния
1898 р. – збудовано церкву Святого Духа; Церква Святого Духу
В роки фашистської окупації карателями було спалено 174 жителі, на фронтах війни загинуло 129 чол.
1982 р. – учасників ВДНГ СРСР відзначено державними нагородами
Відомі люди села:
Ланько А.І., вчений-географ АН УРСР;
Відзначені бойовими нагородами: Пуд І.С.;
Відзначені трудовими нагородами: Бендик М.П., Казимір В.П., Шарай М.І., Глазько І.Ф.
(з Літопису села Кувечичі)
Ладинка
Кількість населення - 534 осіб, дворів - 223. Відстань від райцентру - 35 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковане с. Друцьке.
Заснована в другій половині XVI ст. Старожили села переказують, що в цьому місці оселились козаки. Вони робили для
Запорізької Січі ладьї (великі човни), звідси і пішла назва села. Першим козаком, який оселився в с.Друцькому, був козак на прізвище Друць. Інше пояснення назви села полягає в тому, що переселенці в XV-XVI ст. були з села Ладинь. Це припушення підтверджується існуванням однакових назв населених пунктів, які зустрічаються на Чернігівщині і Волині. В письмових джерелах село вперше згадується в зв'язку з передачею його Б. Хмельницьким шляхтичу Грязному, від якого воно перейшло у спадщину до роду Мазеп.
Поблизу села виявлено поселення епохи неоліту, бронзи, ранньозалізного віку та ранньослов'янського часу (V-III тис. до н. е. - І ст. н. е.).
У Друцькому кількість населення 168 осіб, дворів - 96.
Ладинський - засновано гідрологічний заказник (з 1979). Розташований біля с. Ладинки.
1890 р. - згадується церковна школа грамоти.
1929 р. - створено колгосп "Шлях незаможника". В с. Друцькому перший колгосп - "Нова праця".
1943 p., 19 вересня - село звільнено від німецької окупації.
1951 р. - на братській могилі радянських воїнів (10 чол.), що загинули під час визволення села в 1943 році від гітлерівців, встановлено надгробок; 1967 р. - обеліск на честь воїнів-односельців Михайлівська церква у Друцькому (у війні взяло участь 163 чоловіка), полеглих (112 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни, в с. Друцькому - 77 чол.
1991 р. - в с. Друцьке освятили новозбудовану Михайлівську церкву.
Нині діють ЗОШ I—II ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека. Працює СТОВ "Придеснянське".
Відомі люди села: В.В. Ткаченко - народився у с. Ладинка, директор ЗАТ "Київський Палац спорту", голова Ради товариства "Чернігівське земляцтво" в Києві.
С.597-598.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 597-598. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Левковичі
Кількість населення - 281 особа , дворів - 111. Відстань від райцентру - 20 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Зайці, Кругле, Льгів, Льгівка.
Левковичі засновані в першій половині XIX ст. Назва цього села пішла від першого поселенця, якого іменували Левком. І досі зберігся такий вислів :"Левків круг". Колись до нього з'їжджались верхи на "нічне" пастушки з навколишніх сіл попасти на зеленім килимі та напоїти в озері коней, послухати казки біля веселого вогнища. А під осінь або весну, коли треба було білити хати, приїздили сюди возами за в'язкою білою глиною, якою славився "Левків круг". Тоді ще був тут лише невеличкий хутірець на родючих землях. А згодом хутір обріс новими садибами, збагатився вишневими садками, кучерявими вербами, стрункими осокорами і перетворився на село. За іншою версією назва села Левковичі пішла від імені його першого жителя - Орішка Левка Івановича. Бідняк, що проживав в селі Козел, нині селище Михайло Коцюбинське, був вигнаний з села за те, що нічим було платити податки. Оселившись на території теперішніх Левковичів, побудував хату недалеко від річки Вереп, біля лісу і болота. Так виникло село, яке згодом назвали іменем першого жителя - Левка. Це було десь близько 1813-1815 pp. Архівні документи за 1877 рік зберегли інформацію: "При с. Козел хутор Левковича, завелся лет 70 назад и состоит при одной хате казенного крестьянина Левковича, - стал увеличиваться лет 10-15 назад, теперь в нем дворов 10".
Зайці - назва села походить від прізвища першого поселенця Заєць. Кількість населення 275 осіб, дворів 106.
Жертвами Голодомору стали 113 осіб.
Льгів - назва села походить від давньої назви - Ольгове поле, яке згадується в літопису під 1152 р. Кількість населення - 427 осіб, дворів - 169.
Жертвами Голодомору стали 33 особи.
Льгівка (в 1924 р. згадується давня назва Ільгівка).
Кругле (в 1924 р. згадується давня назва Грузське).
Біля с.Льгова виявлено кургани, поселення та скарб часів Київської Русі (ХІ-ХШ ст.).
1906 р.- в с. Льгівка збудовано церковно-парафіяльну школу..
1930 р. - створення колгоспів: у с. Левковичі мав назву ім. Сталіна, у с. Зайці - імені 8-го Березня (з 1946 р. - ім. Комка), у с. Кругле та с. Льгівка - ім. Калініна, у с. Льгів -
ім. Молотова.
Жертвами Голодомору стали ЗО осіб.
1943 р., 21 вересня - села звільнено від німецької окупації.
1955 р. - встановлено 3 пам'ятні знаки на братських могилах радянських воїнів, що загинули під час оборони 1941 і визволення 1943 рр. села від фашистів. У 1981 р.
встановлено пам'ятний знак на честь односельців, які полягли (71 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни (всього воювало - 131 чоловік). В 1984 р. в с.Левковичі
побудовано меморіальний комплекс.
Нині діють Будинок культури, бібліотека. Працює СТОВ ім. Комка.
Відомі люди села: А.І. Комок - народився у с. Зайці, Герой Радянського Союзу, його іменем у 1964 р. названо колгосп, тепер СГТОВ ім. Комка; Ховаджі Магомет-Мірзоєв -Герой Радянського Союзу.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 598-599. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Михайло-Коцюбинське
Кількість населення - 2925 осіб, дворів - 1234. Відстань від райцентру - 20 км.
Михайло-Коцюбинське (до 1935 р. - Козел) - селище міського типу, центр селищної ради. Вперше згадується в писемних джерелах під 1667 роком.
В О. Русова є згадка про р. Козел, яка протікала в густих лісах на захід від Чернігова.
Можливо, саме від неї і походить стара назва селища - Козел. У книзі Філарета (Гумілевського) знаходимо пояснення виникнення поселення: "По самому названию
поселение древнєє, не гетманское, которому известен кацап, а не козел; и как древнєє имение епископской кафедры, поселение дотатарское. Потому оно конечно было в числе сел опустошеных в 1148 г... Пустым оно было в это время от того, что при Брюховецком опустошены были многия села около Чернигова, как и самый Чернигов". ЧИТАТИ ДАЛІ...
Мньов
Кількість населення - 666 осіб, дворів - 232. Відстань від райцентру - 55.
Центр сільської ради, якій підпорядковані населені пункти Глядин, Пустиньки, Хропате, Центральне. Розташований за 7 км від залізничної станції Неданчичі.
Мньов уперше згадується в описі Чорнобильського замку 1552 р. ("Мниво 6 чел").
В ХУІ-ХУІІ ст. входило до складу промислової вотчини Києво-Печерської лаври.
Біля села Мньов розкопані двоє поселень епохи неоліту (У-ГУ тис. до н.е.), п'ять поселень епохи бронзи (II тис. до н.е.) та одне періоду раннього залізного віку (VIII—III ст. до н.е.), давньоруське городище (ХІІ-ХІІІ ст.).
Пустиньки (Пустище). Кількість населення - 86 осіб, дворів - 50. Назва пішла від того, що там проживав одинокий рибалка.
Глядин виникло раніше від Мньова, походить від слова "глядіти за ворогом". Про те, що тут "стерегли", свідчить книга О. Шафонського, де є такий запис: "Черниговское
наместничество, гранича в уезде Черниговском и Городницком посредством реки Днепра с королевством Польским, имеет по всей границе особливую стражу, полевым конным войском содержимую. Сия стража разделена на 38 станов или форпостов...".
Кількість населення - 49 осіб, дворів - 28.
Хропате (Воротець) - тут колись відбувався обмін полоненими ("повернення полонених"). Кількість населення - 24 особи, дворів - 24.
1890 р. - знайдено скарб в х. Хропатому - 233 срібні австрійські, даньські, польські і пруські монети XVII ст. 1897 р. - створено земську школу. 1907 р. - збудовано нову
Петропавлівську церкву. 1931, листопад - засновано колгосп "Червоний рибалка".
Жертвами Голодомору у Мньові стали 135 осіб.
21 вересня 1943 р. - села звільнено від німецької окупації.
1958 р. встановлено надгробки на братських могилах радянських воїнів, що полягли в 1943 році в боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників. 760 жителів села воювало на фронтах Великої Вітчизняної війни, 530 загинуло, 220 - нагороджені бойовими орденами і медалями. В 1943 році 69 жителів і все село Хропате були спалені німецькими карателями за допомогу партизанам.
Нині діють ЗОШ І—III ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C. 601. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Група в "ОДНОКЛАССНИКАХ" - "Возрождение с. Мнев"
Мохнатин
Кількість населення — 504 особи, дворів — 221. Відстань від райцентру — 20 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковане с. Юр'ївка.
Про час заснування і походження назви села знаходимо відомості в книзі Філарета (Гумілевського): "Когда то он расположен был на горе на правой стороне ручья Бычалки, иначе Струги, в версте к западу от нынешнего поселения; берега ручья топкие и покрытые мхом, давшие имя поселению, и возвышенность горы доставляли Мохнатину безопасность почти недоступную. Гора ныне называется старым Мохнатиным; на ней находят серебряные польские монеты. Последние показывают собою, что поселение Мохнатина на новом, открытом и удолистом месте последовало уже после польского владычества".
Новоселівка
див. Улянівка
Новий Білоус
Кількість населення - 1530 осіб, дворів - 493. Відстань від райцентру - 11 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Деснянка і Кошівка.
Розташований на р. Білоус (притока Десни).
Село Новий Білоус вперше згадується у писемних джерелах під 1648 роком, як Ляхів Білоус, потім Євтухів Білоус (1664 р.), пізніше Новий Білоус (1793 р.).
Поблизу сіл Нового Білоуса, Деснянки та Кошівки виявлені поселення епохи неоліту, бронзи та раннього заліза (II—І тис. до н.е.), ряд поселень і курганів ранньослов'янських (III—V ст.) та часів Київської Русі (Х-ХШ ст.), кургани Х-ХІ ст., урочище "Сомів хвіст".
Села Деснянка (до 1946 р. - Сядричі) і Кошівка засновані в першій половині XVIII ст.
В першому мешкає 395 жителів у 154 дворах. У другому - 213 осіб у 76 дворах.
1646 р. - збудована дерев'яна церква Троїці з дзвіницею.
1869 р. - в с. Новий Білоус діє церковно-парафіяльна школа.
1928 р. - в с. Новий Білоус створено товариство спільного обробітку землі.
Жертвами Голодомору стали 87 осіб.
21 вересня 1943 р. - села звільнено від німецької окупації.
1946 р., - в с. Новий Білоус споруджено пам'ятник жертвам фашистського терору на братській могилі жителів села з написом: "Тут поховано останки людей, спаленихнімецькими загарбниками в 1943 році 27 лютого".
1964 р. - в с. Новий Білоус встановлено пам'ятник на могилі комсомольця-підпільника М.І. Борсука.
1967 р. - встановлено обеліск воїнам-односельцям, які загинули (128 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни (всього на фронтах воювало 215 чоловік). У 1976 роцівстановлено пам'ятники на двох братських могилах мирних жителів, спалених фашистськими окупантами, і на братській могилі радянських воїнів, загиблих під часвизволення с. Новий Білоус в 1943 році. 120 жителів села нагороджені бойовими орденами і медалями. У 1998 році побудовано новий пам'ятник загиблим воїнам в с. Деснянка.
Нині діють ЗОШ І—III ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека, Троїцька церква.
Працює TOB "Карма".
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.602. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Олишівка
Перша згадка про село – 1457 р. Під час татарської навали спалено дощенту. В давні часи селом володіли поміщики І. Виховець, гетьман Д.Апостол, К.Розумовський, генерал-майор М.Будлянський. З 1708 р. Олишівська сотня у складі Київського полку (1654 – 1782). Читати далі...
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. смт Олишівка
Павлівка
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.602. – ISBN 978-966-2471-29-8
Пакуль
Кількість населення - 738 осіб, 269 дворів. Відстань від райцентру - 40 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Завод, Лінея, Папірня, Пильня, Рудня, Семенягівка.
Найдавнішим поселенням на території придніпровських земель є археологічна пам'ятка епохи бронзи "Пустинка" (II тис. до н. е.). До часів Київської Русі належать городища слов'ян: "Росаша" на березі давньої р. Речиця, виявлене у 1908 році, та "Попова гора" (ХІ-ХШ ст.) біля р. Пакулька, на території сучасної шкільної садиби.
Назва поселення походить від слів перших жителів: "Покуль поживемо (почекаємо) тут..." Статус села Пакуль набуває з часу побудови в XVII ст. невеличкої церкви св. Луки.
В XI ст. поселення належало сину чернігівського князя Миколі Святоші.
Сборник материалов по истории украинско-русского рода XVI-XX вв. ПАКУЛЬ. Черниговская губерния
З XVII ст. Пакуль стає центром промислової вотчини та волості Києво-Печерського монастиря.
За козацьким адміністративно-територіальним устроєм до 1782 року підпорядковувалося Любецькій сотні Чернігівського полку.
Село Семенягівка виникло в середині XIX ст. з двох хуторів і дістало назву від прізвища поселенців. До 1970 р. біля села стояли вітряки, які належали за архітектурною будовою до найстарішого типу. Кількість населення 237 осіб, дворів 101.
Село Рудня виникло в середині XVII ст. у лісовій місцевості біля р. Пакулька, як завод із виготовлення сиродутного заліза з болотної і дернової руди. Поряд був водяний млин, який до початку XX ст. використовувався для виготовлення борошна.
Кількість населення - 142 особи, дворів - 57.
Село Лінея. Неподалік від с. Пакуль проходила військово-транспортна дорога з Чернігова до Остерського повіту. Можливо, тут, на лінії дороги, і оселилися селяни. Про рух на цій дорозі свідчить стара назва ще одного поселення - Вокзал, яке розташовується неподалік. Кількість населення - 78 осіб, дворів - 32.
Село Завод. Кількість населення - 17 осіб, дворів - 11.
Біля р. Пакулька з середини XVII ст. в споруді з водяним млином існувало виробництво мануфактурного типу для виготовлення паперу різних видів. Стара назва - Бумажний Завод. До початку XX ст. зберігся тільки водяний млин. Село Завод виникло в середині XVII ст. на місці поселення робітників, які працювали на руднянському заводі. До початку XX ст. тут діяв водяний млин.
Кількість населення - 17 осіб, дворів - 11.
Село Пильня виникло на початку XVIII ст. біля водяного млина, пристосованого для розпилювання деревини.
Петрушин
Кількість населення - 610 осіб, дворів - 240. Відстань від райцентру - 20 км.
Центр сільської ради.
Перші люди на сучасній території села та його околицях оселилися 4,5 тисячі років тому. Постійне слов'янське поселення виникло у X столітті. Засноване на правому березі болота Південний Замглай (південна дільниця системи Замглайських боліт), воно відігравало роль певного сторожового форпосту на північно-східних землях Чернігівського князівства. В ті далекі часи село містилося за 1 км на північ від сучасної території, на березі струмка (нинішня назва Джерело), що відгалужувався від річки Замглай.
У XVI столітті, під час постійних московсько-литовських воєн, у межах сучасної території села осів і заснував поселення московський служивий на прізвище Петрушин (хоча можна припустити, що його звали Петруша, а вже його нащадків називали Петрушиними), на честь якого село дістало назву. З цим поселенням з'єдналось і первісне селище.
Нове село розташувалось на високому правому березі річки (сучасна вулиця Врожайна), що живиться чистою джерельною водою. Наступними заселялися території нинішніх вулиць Садової, Зеленої, дещо пізніше - Молодіжної, центральної частини Чернігівської, Лісової.
У січні 1918 року було встановлено радянську владу й утворено сільський ревком, який у 1919-му реорганізований у сільську раду, а с. Петрушин стало центром Петрушинської сільської ради.
В 1934-му після суцільної колективізації села утворено колгосп - "Імені 8-го Березня".
Жертвами Голодомору стала 131 особа.
1943 р., 21 вересня село звільнено від німецько-фашистських окупантів.
1974 р. - сільські вулиці отримали свої сучасні назви. До цього вони взагалі не мали назв, а село поділялося на кутки, які називалися за домінуючими на кутках прізвищами селян (Мазурівщина, Барбашівщина, Лобасівщина, Бичиківщина, Теленівщина, Поченівщина тощо).
XVI ст. - збудовано невелику дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці з дзвіницею. Перебудовувалася у 1910 році. З 1932 року церква перестала діяти. Діяльність її відновлено у 1941 році.
На фронтах Великої Вітчизняної війни в 1941-1945 рр. воювали 442 уродженці села, загинуло - 168 чоловік. У 1946 р. загиблих під час оборони (1941 р.) та визволення (1943 р.) села радянських солдат перепоховано у єдиній братській могилі, на якій поставлено невеличкий дерев'яний обеліск. У 1957 р. обеліск замінено скульптурним пам'ятником, а з 1967 р. на ньому встановлено меморіальні дошки на честь полеглих на фронтах воїнів-односельців. В 1976-му пам'ятник замінили на залізобетонну скульптуру. З 1982 р. на братській могилі встановлено скульптуру.
Нині діють ЗОШ І—II ст., ФАП, клуб, бібліотека.
Відомі люди села: О.С. Сериченко - кавалер чотирьох Георгіївських хрестів; Володимир Дрозд - український письменник.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.605-606. – ISBN 978-966-2471-29-8
Піски
Кількість населення - 395 осіб, дворів - 170. Відстань від райцентру - 26 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Єньків і Підгірне.
Село виникло в другій половині XVII століття. Назва пішла від великої кількості пісків, що оточують село. Перші його поселенці - сторожові малоземельні козаки, що дали рід Притиковських, яких і зараз за старим звичаєм називають по-вуличному "козакові", а також Гармашів, Павленків, Андросенків, Тимошенків.
Село Підгірне розташоване на березі мальовничої річки Угор. Перше поселення спалене татаро-монголами. Битва відбулась на горі, яку люди назвали "Татарською", а поселення -Підгірне. В селі найчисельнішим є родовід Сіриків.
Поблизу сіл Пісок і Підгірного виявлено поселення, датоване V—І тис. до н.е. (речі часів неоліту, бронзи, ранньозалізного віку), поселення II тис. до н.е. (епоха бронзи) та кілька поселень III—VIII ст. і ХІ-ХНІ ст. (знахідки ранньослов'янського часу та Київської Русі).
У селі Єньків кількість населення - 23 особи, дворів - 12.
1893 р. - діє церковна школа грамоти. 20 жовтня 1912 року збудовано земську школу.
1930 р. - створення сільгоспартілей "Новий шлях", "Селянська правда", "Новий ударник".
Жертвами Голодомору стали 35 осіб.
1943 р., 17 вересня - село звільнено від німецько-фашистської окупації.
1957 р. - на братській могилі радянських воїнів, полеглих у 1943 році у боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників, встановлено надгробок. У
1978 році в пам'ять про воїнів-односельців, що загинули (168 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни (всього воювало - 462 жителі села), споруджено обеліск. 117 жителів нагороджені бойовими орденами та медалями.
Нині діють НВК, ФАП, Будинок культури, бібліотека. Працює СТОВ "Новий шлях".
Відомі люди села: Давид Корма - перша освічена людина на селі, у середині XIX ст. половину своєї хати віддав під початкову школу і почав на свої кошти навчати грамоті дітей селян. Його справу продовжив син Петро, який загинув у роки громадянської війни; М.К. Гармаш - голова колгоспу "Новий шлях" з 1935 року по 1977 рік, Герой соціалістичної праці, заслужений працівник сільського господарства УРСР; І.В. Ніколаєнко - Герой соціалістичної праці; М.П. Осипенко - Герой соціалістичної праці; В.І. Андросенко - народився у с.Піски, автор 13 винаходів, видав ряд наукових праць, заслужений конструктор Російської Федерації; М.М. Ганжа - працював головою ксп. "Новий шлях" (1996-2001), голова Куликівської райдержадміністрації.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.606-607. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Пльохів
Кількість населення - 493 особи, дворів - 195. Відстань від райцентру - 38 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Бірки й Скугарі.
З досліджень минулого можемо стверджувати, що село Пльохів було одним з князівських і в ньому "йшло життя" князівське, тут діяли різноманітні господарські установи, які приносили багатий прибуток. Ці відомості належать до 1148 року. В грамоті 1625 року бачимо, що біля Пльохово насипано вал, який був укріпленням від татарської навали.
В письмових джерелах згадується вперше з 1523 р. Тоді село йменувалося, як Плохово.
У селі Скугарі кількість населення - 158 осіб, дворів - 79.
Жертвами Голодомору стала 21 особа.
Неподалік від Пльохова та Бірок знайдені поселення епохи неоліту та поселення періоду раннього заліза. На північний захід села виявлено городище й поселення часів Київської Русі.
В роки війни в приміщенні колишньої школи містився військовий шпиталь (про це свідчить меморіальна дошка).
У селі Бірки кількість населення - 47 осіб, дворів - 33.
1707 р . - споруджено храм Покрови Богородиці.
Нынешний храм покрова Богородицы в Плехове построен в 1707 г. На одной иконе Божьей Матери надпись говорит, что икона пожертвована в плеховскую церковь в 1701 год. На евангелии написано: «сия книга евангелие Павла Юрьевича, писаря майстрацкаго черниговского, наданая до церкви покрова пр. Богородицы в село Плехов 1702 г.» Детальніше...
1905 р. - працювала двохрічна дячківська школа.
1930 р. - в селі створилася сільгоспартіль ім. Г.І. Петровського, зараз ТОВ "Колос".
У с.Скугарях - "Червоний прапор". У с. Борки - "Друга п'ятирічка".
Жертвами Голодомору в Пльохові стали 168 осіб.
1967 р. - встановлено обеліск на честь загиблих односельців. У боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 567 жителів села, з них загинуло - 146, а 140 нагороджено бойовими орденами і медалями.
Нині діють ФАП, клуб, бібліотека.
Відомі люди села: В.Л. Апанасенко - голова М.-Коцюбинського райвиконкому; Є.Д. Острицька - заслужений учитель УРСР; М.Я. Литвиненко - відмінник народної
освіти; Інна Бурдученко - актриса кіно й театру; М.М. Нестеренко - відмінник народної освіти.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.607. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Полуботки
Радянська Слобода ( з 2016 року - Трисвятська Слобода)
Сторінками історії села
Село Радянська Слобода до тридцятих років ХХ століття мало назву Трисвятська Слобода. Ця назва пішла від церкви Трьох Святих, ймовірно спорудженої за давніх часів. У історичних довідниках 1919 року записана ще одна його назва – Трисвятська Гребля.
Першими мешканцями хутора були родини Федорченків, Камлашів, Віників, Гавриленків, Єрмоленків. Поступово хутір розростався і у вісімнадцятому столітті в ньому вже налічувалося 25 дворів. Забудови роміщувалися вздовж річки Гатка, яка впадала в річку Білоус. Саме цю місцевість і облюбувала церква. Старожили пригадують, що на початку ХХ століття за селом стояли залишки муру, за яким колись стояла церква Трьох Святих. Там були влаштовані келії, де проживали ченці, які і обслуговували Чернігівські церковні землі. Землі навколо монастиря були підсобним господарством Чернігівського Троїцького монастиря. Досі не відомо, чому ченці розібрали церкву, ікони вивезли до Троїцького храму, прихожанами якого стали хуторяни.
На початку ХХ століття в хуторі налічувалось вже більше сотні дворів. До 1782 року село входило до складу Чернігівської полкової сотні. З 1782 року воно було підпорядковане Козлянській волості, згодом – однойменному району, який в 1935 році було перейменовано на Михайлокоцюбинський. З 1962 року село у складі Чернігівського району, а з 1962 року ХХ століття одержало назву Радянська Слобода.
При розподілі сіл за сільськими радами воно спочатку було закріплене за Старобілоуською, потім за Павлівською, а з 1992 року село стало центром сільської ради, до складу якої входить і Павлівка.
Першу початкову школу в Радянській Слободі було відкрито у 1919 році. В 1969 році школу реорганізовано у восьмирічну, а 2000 року вона отримала статус середньої.
В часи колективізації, в 1929 році, на території села було створено колгосп «Червона Зірка. Колгоспна контора розміщувалась в садибі розкуркуленого Віника Івана Семеновича. Першим головою колгоспу було обрано місцевого жителя Івана Васильовича Черевка. Голови колгоспу часто мінялися. В 50-х роках колгосп увійшов до об’єднання невеликих колгоспів сіл Гущин та Павлівка. Спочатку центральна садиба знаходилась в селі Гущин, головою колгоспу з 1944 по 1956 рік був Миненко Іван, який потім з 1956 по 1964 рік працював головою Павлівської сільської ради. Головою колгоспу, який на той час носив назву ім. Т.Г.Шевченка, обрали Кругла І. Л.. Саме за час його роботи в селі збудовано сільський клуб та початкова школа в Павлівці, фельдшерсько-акушерські пункти та нові приміщення магазинів в обох селах.
На території села довгий час розташовувалась тваринницька ферма, яка впродовж багатьох років займала передові місця в соціалістичному змаганні району. Проходив час, трудівники колгоспу виходили на пенсію. Тоді й гадки ніхто не міг припустити, що спливуть роки, і ферма перестане існувати… На кінець ХХ століття радгосп було ліквідовано. Наразі в селі сільськогосподарських підприємств немає.
У 1948 році в селі було споруджено пам’ятник. На чорних мармурових плитах висічено 48 імен воїнів-односільчан загиблих у роки Великої Вітчизняної війни та 13 імен мирних жителів, спалених фашистами 23 лютого 1943 року.
В 1953 році в село прийшла електрика. Водопостачання ще довго було лише на одній вулиці, і тільки на початку 90-х років з’явилася вода у всіх бажаючих. Газифікація села розпочалася також в цей час, і проводилась за рахунок мешканців села.
До середини 70-х років в селі вулиці не мали назв. Свого часу, в 1975 році, виконком сільської ради, яка на той час знаходилась на території с. Павлівка, дав назви вулицям села.
В 90-х роках ХХ століття територія села значно збільшилась за рахунок виділення нових земель під забудову.
Наприкінці 90-х років у приміщенні сільської ради встановлено телефонну станцію, більшість будинків телефонізовано.
Торгівельне обслуговування села розпочалося ще у 30-х роках. Магазин того часу було відкрито на території колгоспного двору, а першим продавцем став Віник Хресан Павлович. В повоєнні часи будується нове приміщення, де довгий час працювала продавцем працювала Федорченко Ольга Олександрівна. У 70-х роках збудовано ще одне приміщення магазину, але в кінці 90-х років споживче товариство припинило своє існування, магазини віддано в оренду приватним підприємцям і наразі працюють як продовольчі.
Першу медичну допомогу жителі села одержували в медичному пункті сусіднього села Старий Білоус. В 1960 році відкрито перший медичний пункт в орендованій хаті жительки села Радянська Слобода Федорченко Ганни Іванівни. У 1964 році було збудовано окреме приміщення медичного пункту, будівництво якого організувала сільська рада, а новопризначеною його завідувачкою стала Тарасовець Любов Федотівна. Саме вона стала практично єдиним сімейним лікарем на той час уже великого села і тим самим заслужила велику шану односельців. Нині фельдшером працює Петренко Наталія Олексіївна, випускниця медичного училища.
В ході розбудови села виникла потреба в сільській бібліотеці. В 1976 році шляхом перенесення вивільненого приміщення з Михайло-Коцюбинського, де на той час зводився новий Будинок культури, у селі оновлюється бібліотека і призначається її працівник – Кирильченко Олександра Іванівна, місцева жителька, яка стала справжнім провідником культпросвітницької справи у селі.
Першу школу у селі, яке на той час ще мало назву Трисвятська Слобода, було відкрито в грудні 1919 року, в орендованій хаті Камлаша Степана Архиповича. Спочатку грамоті дітей навчав дяк із сусіднього Старого Білоуса, в роки колективізації дорослим грамоту викладали сільські активісти. В довоєнні роки в школі працювали дві вчительки, які навчали початковій освіті. Старожили пригадують їх імена: Меланія Григорівна та Марія Юріївна. Після війни початкову школу очолив місцевий житель Федорченко Ілля Павлович, який працював тут до відкриття нової школи разом з вчителькою Курилець Н.І.. У школі навчалось до 30 учнів у двох класах. Потреба в будівництві нового приміщення ще більше зросла після переселення жителів з села Павлівка. Саме в ті роки у зв’язку з будівництвом Київського моря проводилось переселення жителів багатьох сіл навколишньої місцевості. Одне з них – Сивки – переселялось в село Новоселівку Чернігівського району, туди ж переносилось і приміщення школи. Проте, воно було велике, і влада прийняла рішення частину приміщення Сивківської школи віддати в наше село. Цікаво, що після революції це приміщення перебудовувалось в Сивках із церкви. Деякі церковні розписи знаходяться під штукатуркою приміщень кімнат молодших класів нашої школи і понині. В 1967 році колгоспна бригада будівельників із частини Сивківської школи звела будівлю школи в Радянській Слободі. 7 липня 1968 року директором нової школи призначено Александрову Наталію Іванівну і 1 вересня 95 учнів вступили до нових класів. В 2000 році школі надано статусу загальноосвітньої 1 – 3 ступеню. На час відкриття в школі працювало три вчителі: Курилець Н.І., Смаль У.І., Лось Г.О. та директор школи – Александрова Н.І.
Спливають роки, змінюються часи, в селі поступово проходить розбудова як індивідуального житла так і соціального будівництва. На даний час на території Радянської Слободи працюють середня школа, медпункт, два магазини, сільська бібліотека.
Редьківка
Редьківська сільська рада
Переселене на територію Чернігівського району в період аварії на Чорнобильській АЕС (1992 – 1993 р.р.).
1991 р .- село відвідав Президент України Кравчук Л.М.
1993 р. – утворено сільську раду, відкрито дитсадок, амбулаторію
1994 р . - збудовано клуб
(з Літопису громади)
Рижики
Рівнопілля
Роїще
Роїщенська сільська рада
Найдавніше поселення на території громади відноситься до епохи бронзи (2 тис. до н.е.). Вперше згадується в історичних документах 1625 роком грамотою польського короля. В козацькі часи (17 – 18 ст.) – центр Роїської сотні Чернігівського полку. Маєтностями володіли Фома Рашенко, Карп Мокрієвич, чернігівський воєвода, полковий осавул Грибович, Михайло Красовський, пізніше – поміщикам Тризні, Рашевському, Блюму, Каменському.
1768 р. – діє церква Аристратига Михаїла.
1862 р. – заворушення селян, придушене Брестським піхотним полком
1927 р. – створено перший колгосп.
1861 р. – в селі діє церковнопарафіяльна школа
1920 р. – в селі діє хата-читальня.
1940 р. – введено першу сільську електростанцію
1941 р. – в селі діє підпільна група на чолі з Паньком В.О. На фронтах В.В.в. – 320 чол. Бойовими нагородами відзначено 105 чол.
1951 р. – колгосп ім.. Будьонного став колгоспом-мільйонером.
1975 р. – к-п ім.Свердлова – учасник ВДНГ СРСР, нагороджений Дипломом 1 ст. та мікроавтобусом, працівники – золотими і срібними медалями
У 50 – 80-і роки 88 працівників колгоспу нагороджено орденами і медалями
1984 р. – учасники виставки ВДНГ нагороджені золотими, срібними та бронзовими медалями
Відомі люди села:
Кобець П.Д., Шурпа Н.М.,
Печорний Г.П. голови Чер. повіт виконкому;
Півень І.Ф., стахановець 50-х р.;
Сердюк П. К., лауреат Державної премії СРСР;
Печорний П. П., художник;
Медвідь Д.П., генерал сухопутних військ Росії;
Зінченко В.Д., заслужений діяч мистецтв України;
Василенко А.Ф., нагород. орденом Леніна;
Зінченко Н.І., нагород. орденом Жовтневої революції;
Воробей В.І., оперна артистка Італії;
Панько М.Л., член Спілки художників України;
Насінник В.М., делегат 12 Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.
(з Літопису Роїщенської територіальної громади)
ЛІТЕРАТУРА :
ГОРОБЕЦЬ С. Ройський сотник Іван Рашевський / Сергій ГОРОБЕЦЬ // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/rojskij_sotnik_ivan_rashevskij/2015-06-07-1503. — Назва з екрану. — Дата публікації : 07.06.2015. – Дата перегляду : 06.10.2015.
Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. с.Роїще
ЛЯШЕВ О. Козацько-старшинський рід села Роїща Рашків-Рашевських / Олександр Ляшев // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/kozacko_starshinskij_rid_sela_rojishha_rashkiv_rashevskikh/2015-05-17-1416. - — Назва з екрану. — Дата публікації : 17.05.2015. – Дата перегляду : 06.10.2015.
ЛЯШЕВ О. Рід священиків села Роїще Неговських у XVIII–ХІХ століттях / Олександр Ляшев // Чернігівський формат. – Режим доступу : http://format.cn.ua/news/rid_svjashhenikiv_sela_rojishhe_negovskikh_u_xviii_khikh_stolittjakh/2015-01-31-855. - — Назва з екрану. — Дата публікації : 31.01.2015. – Дата перегляду : 06.10.2015.
Рудка
Кількість населення - 949 осіб, дворів - 344. Відстань від райцентру - 16 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковане с. Селянська Слобода. Розташована на р. Струга, яка впадає в р.Білоус.
Перші відомості про Рудку можна віднести до 1148 року, про що пише в "Историко- археологическом очерке с. Рудки Черниговского уезда" отець Костянтин Карпинський -священик Рудківської Георгіївської церкви.
Назва села пов'язана з добуванням селянами болотяної руди та виплавленням заліза.
В 1240 році Рудка спалена татаро-монголами. Тоді село містилось в урочищі "Рудка" між Криничним і Поповим ровами, в сторону с. Левоньки. Новозбудоване село розмістилось на березі р. Струга, поблизу шляху Любеч-Чернігів. В XIV ст. землі перейшли у володіння литовського князя Міндовга. В 1660 р. гетьман Юрій Хмельницький передав Рудку Чернігівському П'ятницькому монастирю.
Біля Рудки виявлено ряд поселень і курган періоду Київської Русі (ІХ-ХШ ст.) та поселення УІ-ІУ ст. до н.е., знайдено римські монети І—III ст. н.е.
Розташований Рудківський гідрологічний заказник (з 1979 р.). Болото. Площа 62 га.
Село Селянська Слобода (до 1926 p. Чернеча Слобода) виникло в XII ст., а хутір Янівка - в XV ст.
Кількість населення - 214 осіб, дворів - 96.
1625 р. - згадується Георгіївська церква. В 1759-64 pp. збудовано нове приміщення церкви. 1 грудня 1996 року освячено новозбудоване приміщення Михайло-Георгіївської церкви.
1865 р. - діє церковно-парафіяльна школа.
1929 р. - організувався колгосп.
Жертвами Голодомору стали в Рудці 68 осіб, у Селянській Слободі 31 особа.
1955 р. - на братській могилі радянських воїнів (7 чол.), полеглих 1943 р. під час визволення села, встановлено надгробок. У 1967 р. на честь воїнів-односельців, що загинули (158 чол. ) на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено обеліск. На фронт пішло 288 чоловік. На обеліску викарбувано прізвища 9-ти учасників громадянської війни 1918-1920 pp. В с. Селянська Слобода обеліск воїнам-односельцям, які загинули (82 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни. На обеліску викарбувано прізвища 5 учасників громадянської війни та 4 учасників фінської війни. 200 чоловік нагороджено бойовими орденами та медалями.
Нині діють ЗОШ І—II ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека; в Селянській Слободі,
ФАП, бібліотека. Працюють відділок Рудка TOB "ЧІМК", СТОВ "Рудка". Діє Михайло-Георгіївська церква.
Відомі люди села: К.Т. Карпинський - краєзнавець, історик, служив священиком Георгіївської церкви с. Рудка; Ф.К. Нітченко - нагороджений трьома Георгіївськими хрестами; В.А. Пильник - кандидат сільськогосподарських наук; М.В. Шульга - кандидат юридичних наук; Володимир Сапон - поет, заслужений журналіст України.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011. – C.609-610. – ISBN 978-966-2471-29-8.
Рябці
Семенягівка
Серединка
Кількість населення - 583 особи , дворів - 301. Відстань від райцентру - 31 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Сіножацьке і Топчіївка. Розташована на річці Смолянка.
Перша письмова згадка про Серединку датована 1670 роком, коли село належало чернігівському монастиреві. Село виникло на рубежі XV-XVI ст. Давня назва, що стрічається на картах Чернігівської губернії - Срединка.
Першими поселенцями Серединки слід вважати козаків. Давнє прізвище жителів села Сачивець свідчить про те, що першим носієм його була людина козацького походження (по вуличному Сечевець). За переказами козаки Максимець, Мишко, Шкурко, Третяк були серед перших поселенців. Вони вподобали невелику ділянку землі серед лісів (звідси й назва села - Серединка, посеред лісів), яка з двох боків омивалася річкою Смолянкою, а з двох інших була оточена непролазними болотами. Близькість проїжджих доріг, заливні сінокісні луки, озера, повні риби, - все це приваблювало перших поселенців. Біля с. Сіножатське виявлені поселення епохи бронзи (II тис. до н. е.), а неподалік від с. Топчіївка - періоду Київської Русі (ІХ-ХШ ст.ст.).
У Топчіївці - 303 мешканців, дворів - 155.
1644 р. - отаман Ничипор Потапенко "... и зо всею братьею..." дарують церкві чашу.
Філарет (Гумілевський) відзначає в своїй праці, що "...в древнєє время храм Серединки посвящен был славе св.Троицы, ныне он - в честь рождества Богородицы". В XIX ст. було збудовано нове приміщення церкви, яка стала називатися Симеонівською. В 1991 році після 40-річної перерви церква відновила свою роботу.
1882 р. - в с.Серединка створено земську школу.
1882 р. - в селі Топчіївці збудовано клінкерний завод.
1930 р. - в Серединці організувалося ТСОЗ, діє сільськогосподарська артіль "Поступ".
У с. Топчіївці створені сільськогосподарська комуна ім.Петровського та артіль Перемога".
1943 p., 20 вересня - село звільнено від німецько-фашистської окупації.
1967 р. - встановлено надгробок на братській могилі радянських воїнів, загиблих (6 чол.) в 1943 році під час визволення села від гітлерівців, та пам'ятник на честь воїнів-односельців, які полягли (160 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни. 250 жителів було відзначено бойовими орденами й медалями. В 1953 році в с. Топчіївка споруджено пам'ятник загиблим невідомим воїнам.
В с. Сіножацьке 7 жителів не повернулися з війни.
Нині діють у Серединці ЗОШ І—II ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека; в Топчіївці ФАП, бібліотека.
Відомі люди села: О.Ф. Притиковська - заслужений вчитель України; A.A. Давиденко -кандидат фізико-математичних наук; М.М. Городній - доктор сільськогосподарських наук, профессор.
С.614.
Сіножацьке
див. Серединка
Скорінець
Скугарі
див. Пльохів
Слабин
Кількість населення - 620 осіб, дворів - 312. Відстань від райцентру - 24 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Мажугівка і Якубівка. Розташований на правому березі Десни.
За переказами старожилів, село виникло майже тисячу років тому.
Розташовані навколо Слабина озера Хатуча, Солоне, Дейнеча і біля самого села - Полове, Ямочка, Слабинець. Та за народними переказами не від озер назва села, а від притоки Десни Славни (тепер ця річка теж називається Слабин). Можливо, що колись і село називалось не Слабин, а Славне.
Вперше в писемних джерелах село згадується під 1523 роком. У цей час побудовано замок і земляні укріплення, які захищали від нападів татар.
Поблизу Слабина виявлені залишки поселення епохи бронзи (II тис. до н. е.), 2 - ранньослав'янських перших століть н.е., сіверянське (УПІ-ІХ ст. н. е.), а також городище, поселення та курганний могильник часів Київської Русі (ІХ-ХШ ст.). У селах Мажугівка та Якубівка виявлені 2 давньоруських поселення (ІХ-ХШ ст.).
Поч. XVII ст. - перша згадка про церкву Пресвятої Богородиці. В 1938 р. церква була розібрана. В 1996 р. відновлено її діяльність в пристосованому приміщенні школи.
1922 р. - утворено радгосп "Світле життя".
Жертвами Голодомору стали - 157 осіб.
1943 р., 21 вересня - село звільнено від німецько-фашистської окупації.
1957 р. - на братській могилі радянських воїнів, полеглих 1943 р. під час визволення села (9 чол.) від німецько-фашистських загарбників, встановлено надгробок. В 1967 році у пам'ять про воїнів-односельців, що загинули (307 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни, споруджено обеліск. 405 слабинців воювало на фронтах війни, з них 109 чол. були відзначені бойовими орденами і медалями.
Нині діють ЗОШ І—III ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека. Працює СТОВ "Слабинське".
Відомі люди села:
В.В. Каллаш - народився у с. Якубівці, російський та український літературознавець, фольклорист і бібліограф;
І.М. Позняк - народився у с. Слабин, полковник у відставці, кандидат військових наук;
М.І. Огняник - народився у с. Слабин, кандидат медичних наук.
// Сіверські скрижалі. Краєзнавчий портрет Чернігівщини / за загал. ред. В. Ткаченка . – К. : «Дім, сад, город», 2011.- С.614-615.
Заліський Анатолій Андрійович- народився 6 жовтня 1955 року в с. Слабин Чернігівського району. У 1978 році закінчив Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю «загальнотехнічні дисципліни і фізика», у 2006 році – Чернігівський державний технологічний університет за спеціальністю «державна служба».
Заслужений працівник освіти України (2000). Нагороджений нагрудними знаками «А.С. Макаренко», «Відмінник освіти України», Почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, обласної державної адміністрації та обласної ради.
Слобода
Кількість населення - 695 осіб, дворів - 304. Відстань від райцентру - 20 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковані села Вікторівка і Драчівщина.
Село утворилося у XVII ст. на річці Здвиж.
XVII ст. - збудовано церкву Івана Богослова. В 1892 році збудовано нове приміщення церкви. В 1993 році церква відновила свою діяльність після того, як у 1961 році вона припинила свою роботу.
1883 р. - в с. Слобода створено земську школу.
1917 р. - до революції у селі Слобода у східній частині розташовувалась економія Чернігівського губернського земства (з богадільнею для дворян), племінний кінний завод, дігтярня.
1929 р. - створено ТСОЗ. В 1930 році на другій половині села створено с/г артіль "Передовик", а в 1931році вони об'єдналися. Восени 1932 року артіль перетворено в колгосп "Передовик".
Жертвами Голодомору стали в Слободі 39 осіб., Вікторівці 12 осіб.
1943 р., 17 вересня - село звільнено від німецької окупації.
1958 р. - на території Слободи 6 братських могил: червоноармійців, загиблих у
1919 році, та 5 - радянських воїнів, полеглих під час визволення села в 1943 році. На могилах встановлено надгробки (1959, 1965, 1975). У 1965 році споруджено 2 обеліски -червоноармійцям, що загинули в боротьбі проти денікінців, та воїнам-односельцям, полеглим (227 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни. В 1978 році неподалік від приміщення сільської ради зведено монумент-стелу, на якій викарбувані прізвища та імена загиблих у війні односельців. На фронтах війни воювали 450 жителів села, 148 загинули.
Нині діють ЗОШ І—III ст., ФАП, Будинок культури, бібліотека; у Вікторівці ФАП.
Працюють TOB "Союз", СТОВ "Відродження".
С. 615.
Смолин
Снов'янка
див. Боромики
Старий Білоус
Кількість населення - 2579 осіб, дворів - 886. Відстань від райцентру - 4 км.
Центр сільської ради. Згадується в історичному літописі в 1148 р. під назвою Бєловес. Про походження давньої назви села Бєловес свідчить легенда, що заснував тут поселення старий баґатий князь, якого звали "старим білим усом". У 1661 р. частина села належала Троїцькому монастирю, а друга частина - Чернігівському війту Степану Отрохову, який згодом продав її Лизогубу. Гетьманським універсалом від 1672 року Старий Білоус закріплювався у володінні Іллінського монастиря.
На території сільради розташовано 9 стоянок часів середньої бронзи та давньоруські поселення.
1868 р. - згадується церковнопарафіяльна школа, яка складалася з однієї класної кімнати.
1908 р. - збудована колонія для малолітніх злочинців. З 1917 по 1933 рік - підсобне господарство чернігівської в'язниці, 1933-1941 рр. - колонія для безпритульних та неповнолітніх злочинців. У роки війни з 1941 по 1943 рік діяв табір для військовополоненних і дітей сиріт.
1924 р. - створена сільгоспкомуна ім. Карла Маркса. В лютому 1931 р. - колгосп "Більшовик" та в серпні - "Третій вирішальний".
Жертвами Голодомору стали 81 особа.
1943 р., 21 вересня - звільнення села від німецько-фашистської окупації.
1965 р. - встановлено пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули (145 чол.) на фронтах Великої Вітчизняної війни. Біля пам'ятника перепоховано 5 воїнів Червоної армії, які загинули під час визволення села.
Нині діють ЗОШ І—III ст., ФАП, клуб, бібліотека.
Відомі люди села: М.О. Березовський - народився у с. Ст. Білоус, кандидат фізичних наук; Б.П. Левицький - народився ус. Ст. Білоус, кандидат хімічних наук; Іван Любчик -народився ус. Ст. Білоус, поет.
С.617.
Старик
див. Дніпровське
Стаси
Табаївка
Терехівка
Терехівська сільська рада
Засноване поселення козаками братами Тереховими в 17 ст.. Пізніше землі належали поміщикам Лопаті, Силичам, Петрушиинцям, ін.. Входило до складу Білоуської сотні Чернігівського полку. Поблизу виявлено курганний могильник часів Київської Русі (9ст.), поселення епохи бронзи, ранньозалізного віку, періоду Київської Русі.
Чорториївський дуб – ботанічна пам’ятка природи (вік 400 років).
1909 р. – збудовано церква Успіння Пресвятої Богородиці
1917 р. – в селі відкрито бібліотеку
1941 – 1943 р.р. – фашистська окупація села. На фронтах ВВв воювало понад 460 односельців, понад 100 чол. відзначено бойовими нагородами.
1952 р. – колгосп став колгоспом-мільйонером;
1956 р. – ВСГВ відзначила працівників сільського господарства трудовими нагородами
1982 р. – 72 передовики господарства нагороджено трудовими нагородами
Відомі люди села:
Родина Луговських: Денис Гнатович – голова колгоспу, Володимир Денисович – мав бойові і трудові нагороди, Василь Денисович – Герой Соціалістичної Праці, Петро Денисович – має урядові нагороди;
Шеремет І.Т. – перший тракторист села; Рубцов О.Г., нагород. орденом Леніна, ін.. нагородами; Сердюк М.Р., нагород. орденом Леніна; Пуховий І.М., кавалер орденів Слави та Вітчизняної війни; Буштрук П.Г., Римар М.М., Юрков Д.Д. Койдан В.О., Науменко В.О., Мандрико В.М.
(з Літопису села Терехівка)
Історія міст і сіл Української РСР. Чеонігівська область
Товстоліс
Топчіївка
див. Серединка
Улянівка (з 2016 року Вознесенське)
Кількість населення - 575 осіб, дворів - 235. Відстань від райцентру - 7 км.
Центр сільської ради, якій підпорядковане село Новоселівка. Розташована на правому березі р. Десна.
Село виникло, як козацьке поселення у середині XVII ст. Вперше згадується в 1669 році в універсалі гетьмана Многогрішного. Давня назва села - Свинь. В 1926 році село перейменовано на Володимирівку, а згодом в Улянівку.
Вознесенська церква в с. Улянівці збудована в 1921-1923 рр. Споруда дерев'яна, хрещата з прямокутними раменами. Південна і північна дільниці мають окремі входи, орієнтовані, як і центральний, на захід. Обабіч апсиди - приміщення ризниці та паламарні. Четверик середохрестя вкрито наметом на восьмерику з глухим ліхтариком. Із заходу храм сполучається з триярусною наметовою дзвіницею. Головний вхід оздоблено чотириколонним портиком із трикутним фронтоном і ліхтариком. В інтер'єрі збереглися олійні розписи, виконані Г. Коваленком. Вознесенська церква в с Улянівці - одна з найпізніших на Чернігівщині пам'яток дерев'яної монументальної архітектури. Поруч є тепла Казанська церква. ЧИТАТИ ДАЛІ...
Унучки
Населення становить 101 осіб.
За даними на 1859 рік у власницькому селі Унучки (Внучки) Чернігівського повіту Чернігівської губернії мешкало 345 осіб (161 чоловічої статі та 170— жіночої), налічувалось 41 дворове господарство.
За переписом1897 року кількість мешканців зросла до 485 осіб (248 чоловічої статі та 237— жіночої), з яких 479— православної віри.
За описом 1781 р., «положеніе имѣетъ на высокомъ ровномъ мѣстѣ, направой сторонѣ рѣчки Свишки, на которой плотина … съ 3 амбарами о 3мучныхъ и валюшномъ колахъ, при пахотномъ полѣ и неболшой часты лѣса»656.
Унучки вперше згадуються в царській грамоті від 22 вересня 1690 р., якою підтверджено Леонтію Полуботку володіння «деревнею Унуковою слободкою, на купленной же землѣ поселенною»657.
Село виникло на одній із частин Мишуковського грунту, належній родині любецьких шляхтичів Посудевських, імовірно – біля млина на р. Свишень, заснованого Дем’яном Унучко-Посудевським і згаданого в царській грамоті 1681 р. («съ мелницею, отъ Внучка на рѣчкѣ Свичне построенною»)658. Як здається, саме цей млин описаний у грамоті 1690 р. на восьмій частині Мишуковської землі, «что онъ, Леонтій [Полуботок], купилъ у Демяна Кондратева внука вдоль по речку Белоусъ зъ деревнею поселенною и съ живущими въ ней жительми, съ мелницею на рѣчке Свишнѣ построенною»659.
Дем’ян Кіндратович доводився унуком засновнику роду Конону Посудевському660. Постійне вживання терміна «внук» призвело до трансформації прізвища в Унучко-Посудевський, а поселення на належній Дем’яну Кіндратовичу землі отримало назву не по прізвищу, а по прізвиську землевласника.
656 Пащенко Д. Описание Черниговского наместничества (1781 г.) – Чернигов, 1868. – С. 58.
657 Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729–1730 г. – Чернигов, 1908. – С. 237.
658 Там само. – С. 229.
659 Там само. – С. 231.
660 Кривошея В. Українське козацтво в національній пам’яті. Чернігівський полк: монографія: у 2 т. – К., 2012. – Т. І. – С. 367.
// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. – С.175.
Халявин
Халявин – центр сільської ради, якій підпорядковано села Полуботки і Шевченко. Розташований за 17км від м.Чернігова та за сім кілометрів від залізничної станції Халявине. Село засноване в першій половині ХVІІ ст. Читати далі...
Хатилова Гута
Хмільниця
Хмільниця – центр сільської ради, якій підпорядковані села Рівнопілля, Рижики та Рябці. Розташована за 20 км від м. Чернігова і за 5 км від залізничної станції Халявине. Вперше згадується в документах під 1623 р., коли польським королем було надане Чернігівському магістрату. Читати далі
Храпате
див. Мньов
Червоне
див.Ковпита
Черниш
Черниш – центр сільської ради, якій підпорядковане село Клочків. Розташований за 20 км від м.Чернігова. Село засновано на початку ХVІІІст. Перші поселенці, переховуючись від ворогів, поселились у чорному лісі біля озер. Від Чорного лісу і походить назва села.
За козацьким адміністративно-територіальним устроєм Черниш входив до складу Седнівської сотні Чернігівського полку. З 1782р. у складі Седнівської волості Чернігівського повіту. У 1923р. села Черниш і Клочків стають центрами сільських рад Бобровицького, а з 1929р. Чернігівського району.
Клочків – розташований на березі річки Снов ( притока р.Десни). У 1964р. у районній газеті про походження назви села зазначалось: “років триста тому на берег Снову приїхали перші поселенці з села Ловинь (нині Ріпкинського району нашої області). І незабаром тут виросло 7 дворів. Люди ці зайняли і обробляли невеликий клин землі (клок). І коли село розросталося, то його й назвали Клочків”.
Черниська сільська рада (с. Черниш, с. Клочків): літопис
Найдавнішіпоселення - поблизу села Клочків виявлені поселення епохи бронзи і ранньозалізного віку (II - І тис. до н.е.), ранньослов'янські та періоду Київської Русі (І - V та IX - XIII ст.).
1527 p. - згадується "село Клочков городовое, домов 20 было". ЧИТАТИ ДАЛІ,,,
ВІДОМІ ЛЮДИ СЕЛА
Бойко Федір Іванович (1899р.н.) – у 1929 р. очолив новостворене сільгосппідприємство “Нова праця”. У 1964р. його ім’я занесено до книги Трудової слави колгоспу.
Седень Василь Романович (1912р.н.) – понад 40 роківперебуває позаштатним сількором районної газети, у жовтні 1990р. занесений до Книги пошани районної газети “Шляхом комунізму”.
Светенок Гаврило Тимофійович (1919 – 2002) – працював завідуючим рільничою дільницею, нагороджений орденом Жовтневої революції.
Козлов Григорій Іванович (1919 – 1991) – до війни працював вчителем, пройшов фронтами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945рр., довгих 23 роки працював головою колгоспу ім. Т.Г.Шевченка (1959 – 1982). Господарство під його керівництвом стало одним із кращих в районі, обирався депутатом районної та сільської рад, членом райкому та партійної комісії районної партійної організації. Нагороджений багатьма урядовими нагородами за мужність і доблесть в боях з фашистськими загарбниками, орденами та медалями за самовідданий труд: орденом “Знак Пошани” (1976), занесений до районної книги Трудової слави (1972).
Юрченко Антон Степанович (17.02.1923 – 9.05.1994) – народився у с. Черниш. Під час війни рядовий, мінер 381-го окремого саперного батальйону 220-ї стрілецької дивізії, воював на третьому Білоруському фронті,Герой Радянського Союзу (1945). Отримав це звання за мужність та героїзм, проявлені при врятуванні мосту через Дніпро у місті Орша. У 1969р. став почесним громадянином Орші. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І-го ступеня, Слави ІІІ ступеня, Знак Пошани, медалями. Учасник Параду Перемоги в Москві у червні 1945р. Занесений до районної книги Трудової слави (1972).
Ячна Ганна Павлівна (1926 – 2001) – працювала оператором по відгодівлі свиней, за успіхи у розвитку тваринництва нагороджена орденом Леніна (1958), золотою медаллю ВДНГ СРСР (1958).
Тарасова Марія Антонівна (1928 р.н.) – працювалаланковою колгоспу “1 Травня”, нагороджена в 1972 р. орденом Трудового Червоного Прапора.
Кононенко Микола Данилович (1929 р.н.) – працював бригадиром тракторної бригади колгоспу ім.Т.Г.Шевченка, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1977).
Шльончик Іван Титович (1930 р.н.) – працював механізатором колгоспу ім.Т.Г.Шевченка, учасник освоєння цілинних земель з 1955 р., нагороджений медаллю “За підняття цілинних і перелогових земель” та грамотою ЦК ВЛКСМ.
Зимниця Парасковія Іванівна (1934р.н.) – працювала дояркою в колгоспі “1 Травня”, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1973).
Романенко Василь Васильович (1937р.н.) – працювавмеханізатором колгоспу ім.Т.Г.Шевченка, освоював цілинні землі і був нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ст. (1976), за високі досягнення в змаганні та активну участь у громадській роботі у квітні 1985р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Зіньковець Володимир Дмитрович (1937р.н.) – працював бригадиром тракторної бригади колгоспу “1 Травня” по клочківському відділку, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1973).
Потапенко Валентин Кирилович (1940р.н.) – освоював цілинні землі, нагороджений орденом “Знак Пошани”.
Овдій Олександр Кузьмич (1955 р.н.) – працював головою колгоспу імені Т.Г.Шевченка (1984 – 1999), за час його керівництва господарством збудовані нові житлові будинки, повністю газифіковано Черниш та підведене газ до Клочкова, працювали ковбасний та макаронні цехи, відкрито кінно-спортивний комплекс на 200 коней української верхової породи, будувались пам’ятники загиблим воїнам-односельцям та ін.
Шевченко
Шестовиця
Кількість населення - 593, дворів - 430. Відстань від райцентру - 18 км.
Центр сільської ради. Розташована на правому березі Десни.
Вперше в історичних документах згадується у 1523 році. За даними археологічних досліджень, Шестовицю було засновано у VIII-IX ст. Існує кілька версій походження назви села: походить від слова "шестак", якимназивали шостого сина з боярського роду; взимку шлях позначали "шестами" - жердинами-віхами, щоб подорожні не збилися з нього; у перекладі з давньолитовської мови Шестовиця означає підвищення над болотистою місцевістю; від боярського роду Шестовицькі.На території села розташовано всесвітньо відомий комплекс пам'ятників в урочищі "Коровель". Коровель у перекладі з стародавньої скандинавської мови означає долина (заплава, що поросла чагарниками, підлісок). "Коровель" є першою високою точкою на правому березі Десни після Болдиної гори в Чернігові і тому там знаходилася фортеця, в якій несли службу найманці-варяги.
У селі Шестовиця та її околицях знайдено четверо поселень епохи бронзи (II тис. до нашої ери), троє поселень скіфського періоду (V—III ст. до н.е.), ранньослов'янські поселення перших століть нашої ери, сіверянське VIII-IX ст.ст., а також двоє городищ, шість поселень і великий могильник давньоруського часу ІХ-ХШ ст. Першими (II—І ст. до н. е. -І ст. н. е.) у басейні Десни з'явилися ранні слов'янські племена зарубинецької культури. ЧИТАТИ ДАЛІ...
Шибиринівка
Шибиринівка – центр сільської ради, якій підпорядковані населені пункти Антоновичі і Москалі. Розташована за 25 км від м.Чернігова і за 7 км від залізничної станції Жукотки. Читати далі...
Шмаївка
Шульгівка
див. Ковпита
Юр'ївка
За описом 1781 р., «раздѣленное съ деревнею Рыжками одною только рѣчкою Бѣлоусомъ, на коей плотина Антоніевскаго Любецкаго монастиря, съ состоящими на ней 2 амбарами о 4 колахъ; село сіе расположено на правомъ берегу помянутой рѣчки Бѣлоуса, … на ровномъ возвышенномъ мѣстѣ, при пахатномъ полѣ и лѣсахъ»702.
Село Юр’ївка («Sioło Jurrowka») вперше згадується в подимному реєстрі 1638 р. (43 «дими» разом із Мохнатином) як власність Григорія Піотровського, стольника новгород-сіверського. Г. Піотровський у 1621 р. володів селищем Мохнатин, а невдовзі «за поступкою від М. Ясликовського отримав пустош Чортиківщину, що знаходилася біля впадіння Рудки до Білоусу, але заселити її до Смоленської війни не встиг»703.
Територія Юр’ївки знаходилася поруч із Чортиківщиною і, вірогідно, тоді ж увійшла до володінь Г. Піотровського. Заселена в середині 1630-х рр. Можемо припустити, що село назване на честь власника землі – як одна із форм імені Григорій (Георгій).
Село із схожою назвою («Юрсов») згадується в привілеї 1634 р. чернігівському старості Мартину Калиновському на міські хутори: «Над Свинею рікою: Петрушин, Чартория, Терехова, Юрсов»704. Однак його чітка локалізація по течії р. Свині (сучасний Замглай) вище Терехівки заперечує можливість ідентифікації Юрсова як Юр’ївки. На нашу думку, сліди Юрсова слід шукати в районі Березанки.
Після Національної-визвольної війни 1648-1657 рр. село опинилося у власності Чернігівського П’ятницького монастиря. 22 січня 1660 р. гетьман Юрій Хмельницький підтвердив монастирю володіння «сѣлъ Рудки, Юревки, Рижиковъ, Березовки, Мохнатина, Яновки, Кашовки, в едном обрубе»,посилаючись на невідомий нам універсал Б. Хмельницького705.
А в 1662 р. чернігівський полковник Іоаникій Силич дозволив пану Павлу Товстолісу «греблю занят в концы села Юревъки, вышей на рецѣ Билоусе, и млынъ на оном займеску збудовавъшы своим коштом»706.
700 Виноградський Ю. Назви населених пунктів та об’єктів природи Чернігівської області. – Михайло-Коцюбинський район // ЧІМ. – Інв. № АЛ 2059/196/24. – Арк. 5.
701 Списки населенных мест Российской империи. – Т. XLVIII. Черниговская губерния. – СПб., 1866. – С. 12.
702 Пащенко Д. Описание Черниговского наместничества (1781 г.) – Чернигов, 1868. – С. 75.
703 Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618–1648. – К., 2006. – С. 266, 434.
704 Ляшев О. Козаки та селяни с. Роїща Роїської сотні Чернігівського полку. – Чернігів, 2013. – С. 112.
705 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). – К.; Л., 2004. – С. 140.
706 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). – К.; Л., 2004. – С. 940–941.
// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. – С.182 - 183.
Ягідне
Село виникло весною 1953 р. на землях Іванівського держплодорозсадника «Авангард» (створений восени 1949 року на базі підсобного господарства військової частини), коли сюди було переведено 27 сімей із Старогудської сільради Остерського району (із зони будівництва військового полігону).
Сучасна назва надана поселенню постановою облвиконкому в 1968 р.
Якубівка
За описом 1781 р.: «Хуторъ Тризничовка, сотника Тризны, отъ Андр±евкы въ 5 верстах, при рѣчки Верпутѣ; въ немъ подданическихъ 6 хатъ» 707.
У списку населених пунктів 1859 р. згадується як «Якубовка (Калашевъ), при болотѣ безъименномъ» (20 дворів), також поруч зазначено хутір Тризничевка «при колодцѣ» (2 двори)708.
На карті другої половини ХІХ ст. Якубівка позначена як «Тризничевка», а сама Тризничевка – як безіменний хутір («Х.»).
707 Пащенко Д. Описание Черниговского наместничества (1781 г.) – Чернигов, 1868. – С. 91.
708 Списки населенных мест Российской империи. – Т. XLVIII. Черниговская губерния. – СПб., 1866. – С. 12.
// Горобець С. Заснування і походження назв сіл Чернігівського району / Сергій Горобець. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. – С.183.
Коментарi