Рушник, що вміє промовляти. Юрій Дахно

Сценарій літературно-етнографічного вечора.

Підготували : Олександра Баран, завідуюча Новоселівської бібліотеки-філіалу,

Віра Чуприна, завідуюча Киселівської бібліотеки-філіалу

Мета заходу: пробудити інтерес до культури українськогонароду, його декоративно-прикладного мистецтва, зокрема рушників; вшанувати талант та майстерність майстрів-земляків; організувати змістовний відпочинок населення.

Успіх заходу багато в чому залежить від копіткої підготовчоїроботи. Заздалегідь збираються та впорядковуються етнографічні матеріали, відомості про майстринь села, зразки їхрушників. Велику допомогу в цьому надають члени бібліотечної літературно-мистецької вітальні «Краяни», що діє при книгозбірні. Зібрані матеріали оформлюються в альбоми з розповідями майстринь та фотосюжетами про особливості їх творчості, розгортаються експозиції робіт, видаються буклети.

Готуючись до вечора, зацікавленим пропонується взяти участь у конкурсі «З глибин народного джерела» та вікторині «Українським словом про рушник народний». Учасники конкурсів отримують у подарунок запашний коровай, виготовлений за народним рецептом руками бібліотекаря.

Під час проведення вечора широко використовуються обрядові пісні, улюблені музичні твори сучасних авторів.

«Рушник – оберіг моєї родини» - під такою назвою організовується етнографічна експозиція, на якій поряд з друкованими виданнями, альбомами, зразками вишивок майстринь представлено рушники – обереги родини. Зустрічаючи гостей, організатори свята роблять огляд експозицій.

Перед початком свята у фонозапису звучать українські народні наспіви, мелодії та сучасні пісні про рушник Платона і Георгія Майбороди, О. Білаша, П.Козацького, Л.Ревуцького, А.Штогаренка, ін.

І на тім рушникові

оживе все знайоме до болю,

і дитинство, й розлука,

й твоя материнська любов.

А. Малишко

Під звуки мелодії «Пісні про рушник» на сцену виходять ведучі.

Ведуча 1:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Ведуча 2:

Дорогі друзі! Ми раді вітати вас у цій чудовій залі, що як рідна оселя, зустрічає сьогодні гостей вишиваними рушниками і щиро промовляє:

Ведуча 1:

Гостей дорогих ми вітаємо щиро!

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова…

Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні. Тут жили наші батьки, діди, тут – корінь нашого народу.

Ведуча 2:

Знати свій рід, свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку. Це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини. Це знати бабусину вишиванку, колись забуту й розтоптану жорстоким часом. Це знати дідусеву казку про правду і кривду.

Ведуча 1:

Україна – це милозвучна рідна мова, вишиваний рушник, задушевна лірична пісня і крилатий танець. Тож сьогодні мова піде саме про це.

Ведуча 1:

Україна – це милозвучна рідна мова, вишиваний рушник, задушевна лірична пісня і крилатий танець. Тож сьогодні мова піде саме про це.

Ведуча 2:

А рушник на стіні – давній наш звичай. Українська хата з давніх-давен з рушником, із запашним зіллям за сволоком та образами. А літньої пори хата купається в зелені і квітах. Чорнобривець, м'ята, любисток і барвінок оспівані в народних піснях і вишиті на рушниках.

Тож хочеться вірити, дорогі гості, що кожен з вас має біля хати це зілля, а вишиваний рушник висить на самому почесному місці. У кожній українській оселі, багатій чи бідній, з давніх давен і по сьогоднішній час палахкотять багатством кольорів рушники.

Ведуча 1:

Дорогі друзі! З великим задоволенням і радістю називаємо сьогодні імена наших односельців – майстринь-вишивальниць:

(Ведучі представляють майстринь).

Ведуча 2:

Шановні наші жінки! Хай очам і рукам вашим не буде втоми. З великим проханням звертаємось до Вас: навчайте своєму ремеслу всіх бажаючих. Бо гадаємо, що після цього свята, дівчата та молодиці повернуться до цієї святої української традиції – вишивати рушники, бо в ньому – душа українки.

Читець (на фоні ліричної мелодії):

А мати вишивала рушники

Думками й українськими піснями.Баран Олександра

І слалися дорогами нитки,

І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починалося і доля.

І зустрічі, й прощання, і розлуки,

І житні колоски на тому полі,

Де сонце гладить материнські руки.

Приходять і тепер в безсонні ночі

Ті рушники, волошками розшиті,

І дивляться з них материні очі,

І чорнобривці, росами умиті.

А мати вишивала рушники

Піснями й калиною край дороги,учасники літературно-мистецької вітальні

І йшли у даль життєвії стежки,


Неначе журавлі в осінню пору..

Ведуча 1:

Рушник... Як багато значить для нас це слово. Сьогодні на нашій експозиції зібрані найкращі рушники, вишиванки, що зберігаються у господинь нашого села. Але це лише невелика їх частина. Якби всі наші односельці поприносили своє рукоділля, то гадаю, що не вистачило б місця у цій залі.

Ведуча 2:

Безперечно, адже вишитий рушник посідає особливе місце. Рушники – неодмінний атрибут добробуту, весільного обряду, традиційна окраса житла.

Ведуча 1:

Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. У їх вишивці знайшли відображення орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі.

Ведуча 2:

Рушник… Один із символів України. З давніх-давен він символізував мир, злагоду та здоров’я в сім’ї. Все наше життя проходить поряд з рушником.

Читець (на фоні ліричної мелодії):

Із плином часу світ перемінився,Куточок народознавства в Киселівці

Та з символів народу дорогих

Є ті, які донині збереглися.

І вишитий рушник – один із них.

Він є, щоб молоді на нім стояли

Під час одруження,

В найкращу свою мить,

На образах, що в церкві ви вінчались,

Або щоб немовлятко похрестить.

З ним ще синів

В дорогу проводжають,

Ну а коли є хліб і сіль,


То бажаних гостей ним зустрічають.

Ведуча 1:

Рушник на стіні… Давній наш звичай. Не було, мабуть, жодної хати в Україні, яку б не прикрашали рушники. нехай то була одинока хата вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка, чи курна хата – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. І в народі казали: «Хата без рушника, що родина без дітей. Рушники для прикрашання оселі називали «кілковими», бо вішали їх над вікнами, у простінках між вікнами на спеціально вбиті в стіну кілочки.


Ведуча 2:


На вишитий рушник приймала повитуха немовля. На щастя-долю давала мати рушник з оберегами, коли виряджала сина в далеку дорогу. Він був своєрідною освятою справи: при зведенні хати рушниками застеляли підвалини, ними скріплювали купівлю-продаж, хлібом-сіллю на рушникові освячували початок жнив… Простий, із грубого полотна, рушник-витиральник вішали в кожній хаті біля порогу. Він завжди був під рукою.

Ведуча 1:

Мабуть всі ви знаєте пісню Платона Майбороди на слова Андрія Малишка «Пісня про рушник». Цій пісні судилося стати народною, бо хвилює, бентежить душу.

Звучить «Пісня про рушник».

Ведуча 1:

Вишиваючи узори, жінка переливала на полотно всі свої думки і почуття, сподівання, надії, страждання.. Тому є рушники замріяні, і сумні, радісні і веселі, гостинні і домашні. Ось як це бачить поетеса Ірина Сеник:

Ведуча 2:

Розгортаю життя, як сувій полотна.Баран Олександра в народному вбранні

Ось мережка гріхів і низинка падінь,

Верховинка жадань,

Яворівка притаєних прагнень.

Далі – хрестики чорні страждань і терпінь

Та червона стебнівка палкого кохання.

Ось гладинка жіночої ласки,

Переткання пестощів з ніжністю…

(Ірина Сеник)

Ведуча 1:

Вишивання рушника – це віддзеркалення нашої пам’яті:

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-мята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала…

(І.Михайловська)

Ведуча 2:

Хліб на рушникові… Одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушнику – це ознака гостинності українців. Прийняти рушник, поцілувати хліб – здавна і понині символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану.

Ведуча 1:

На рушник розшитий Садиба=

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну,

Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину.

Ведуча 2:

Мабуть, найчастіше використовується рушник у весільних обрядах. Готувати рушники, подавати – значить давати згоду на одруження. На заручинах, коли дівчина погоджувалась вий ти заміж, вона перев’язувала рушниками сватів. В Шевченковій поемі «Наймичка» є слова:

Вернулися рушники Зінаїди Лук\'яненко

Люде з рушниками,

З святим хлібом обміненим…

Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана,

То не сором.

Ставати на рушник означало брати шлюб, одружуватись. Спливають на думку слова з народної пісні «Туман яром, туман долиною»:

А хто теє відерце дістане,

Той зі мною на рушничок стане.

Ведуча 1:

У день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Весільний рушник символізував чистоту і доброчесність наречених. У весільних обрядах є такі слова: «На рушничок стати – вірного друга мати».

Рушник молодим вишивала мати хрещиком, бо це символ довголіття. На ньому вишивалась чаша з вином, щоб легким було життя молодим. Тому по-особливому сприймаються слова з весільної пісні:

Не впади, горошино,

На весільну стежину,

Де зійшлися дві долі в житті.

В ці хвилини святкові

На яснім рушникові

Вам єднатись на вік, молоді.

Ведуча 2:

Іншим рушником мати пов’язувала руки молодим. На ньому вишивали голубів, щоб життя наречених було, як у голуба з голубкою, щоб рід свій продовжували.

Ваші руки мати з’єднала

Ясним рушником,

Щоб не знали ви горя-розлуки,

Весь вік воркували рядком.

Ведуча 1: Рушник… Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ прикрашав нашу оселю, був ознакою любові і незрадливості.

Звучить пісня «Мамині рушники». Т. Пшинюк

Ведуча 1:

В одній із народних казок оповідається, що гарні рушники виходили лише у тієї жінки, котра, як плаче — перли сиплються, а як сміється, так усі квіти цвітуть.

Читець (на фоні ліричної мелодії):

З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї

І красувались кетяги калини,

Зелений хміль в’юнився у гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю…

Світи мені повік, матусина любове!

Ведуча 1:

Поет Ілля Манченко з теплом і любов’ю розповідає про свій оберіг, що супроводжує родину все життя:

Читець (на фоні ліричної мелодії):

Рученята донечки моєї

Вишивають в школу рушничок,

Ніжно викарбовують лілеї

З чорних і червоних ниточок.

Я дивлюсь на неї зі сльозами,

Раптом затуманилось в очах,

Пригадались рушники у мами

На покуті, де блимала свіча.

В однострої тато після фронту –

Пригортає матінку струнку –

В пам’яті сплило стареньке фото,

Де вони стоять на рушнику.

Вишиванки з древності й донині,

Як любові й мужності злиття,

Незнищенний символ України

І окраса нашого буття.

А коли ж ви, мамо, все встигали,

Як ніколи вільні не були?

Чи ночами нишком вишивали,

Ще й тонке мереживо плели.

Домоткане полотно в сувої

Жде зими, щоб маком розцвісти,

Та з-під рук майстрині молодої

Рушники до посагу лягли.

Рушники – наш найдорожчий спадок,

Так в народі нашім повелось –

Хліб на рушнику давали радо,

Щиро зустрічаючи когось.

І батьки з родинного порогу,

Хоч у шлюб, хоч в бій – це вже закон:

І в щасливу, і в гірку дорогу

Проводжали завжди з рушником.Хрестик з нами йшов з гіперболеїВ облямівках рідних сорочок…

Рученята донечки моєї

Вишивають в школу рушничок…

Ведуча 1:

От і закінчується наше свято, але не закінчуються наші сімейні традиції. Тож нехай життя вам стелиться вишиваними рушниками.

Ведуча 2:

Хай щастить вам у житті, хай обходить стороною дім ваш біда, хай діти несуть лише радість. Добра, здоров'я, всіляких гараздів вам і вашій родині.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

В.Симоненко




«А на тих рушниках – село рідне моє»  Садиба=

Свято українського рушника

Укладач сценарію – Т. М. Желада, завідуюча Терехівської сільської бібліотеки-філіалу

Обладнання: Світлиця, оздоблена рушниками. На покуті – ікона з лампадкою, прикрашена старовинним рушником. Поряд – експозиція вишиваних рушників, старовинних та сучасних, виконаних у старовинному стилі. В залі діє озвучена літературна експозиція «Моя вишивана Україна».

Звучить мелодія пісні «Про рушник». Організатори зустрічають гостей.

Ведуча 1:

Від щирого серця до себе у гості запрошуєм вас!

З вами порадіти, дещо пригадати у цей плинний час.

На рушничок станем, в хату завітаєм з вами ми разом!

В хату, у світлицю, що нас зустрічає весняним теплом.

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати, привітним словом вшанувати. Прийміть же хліб на мальовничім рушнику. Про цей рушник сьогодні піде мова.

Ведуча 2:

Україна – край смутку і краси, радості і печалі. Україна – віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна – щиросердна рідна мова, задушевна лірична пісня і, звичайно, наш український вишиваний рушник. Рушник, що пройшов крізь віки, а нині символізує чистоту почуттів та глибину безмежної любові до всіх, хто не зачерствів душею.

Звучить пісня «Україна» у виконанні гурту «Краяни»

Ведуча 1:

Одним із видів декоративно-прикладного мистецтва є вишивка. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних узорів перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен у VI столітті. У Черкаській області на території древніх трипільських поселень під час розкопок було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишивані сорочки.

Ведуча 2:

Кожна наша область, кожний район, часто і окремі села, з покоління в покоління, від матері до дочки, надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Народні майстри старанно зберігають свої традиції.

Ведуча 1:

На рушникові можна побачити соняшники і виноград, ружу і барвінок, дубове листя і жолуді, вишню і вербу… Калина на рушнику – то символ вірності і дівочої вроди, а калина з дубом – поєднання вроди і сили. Маки на рушнику – то символ печалі, їх вишивали на згадку про чоловіка, сина, коханого, що загинув чи не повернувся з війни.

Ведуча 2:

Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними та чорними нитками. За давніми переказами і легендами – чорна гамма символізувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями, мала однотонність з додатком червоних відтінків.

Звучить пісня «Два кольори» у виконанні гурту «Краяни»

Ведуча 1:

Українська пісня, український рушник, українська жінка – це три часточки єдиного цілого. Український рушник… Скільки тут краси, любові, таланту, терпіння, ніжності і майстерності! Він щедро простелений для рідні, гостей, друзів. Він супроводжує нас протягом усього життя. Його можна порівняти з піснею, витканою та вишитою на полотні. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата, вишиті рушники. А тому в Україні не було жодної оселі, де б не полум’яніли рушники. А скільки існує народних пісень про рушник!.. Давайте послухаємо одну із них…

Звучить українська народна пісня «Чи я не хазяйка».

Читець:орнамент 2

Рушник матусин на стіні

Вгорнув у цвіт її портрета,

І грають квіти чарівні,

Щоб пам'ять та була не стерта.

Як гляну, серця чую стук,

Бо бачу неньку в ясноцвітті,

Хоча немало страшних мук

Пережила у тім столітті.

Змінились звичаї, часи,

А ви такі красиві, нене,

І знаю, вистачить краси

У вас і рушнику й для мене.

Звучить поетична композиція у виконанні дітей:

Дивлюсь я мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую – гуси зняли крик,орнамент 3

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало!

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Висить цей рушник на стіні

В нашій тихій привітній оселі,

Тільки квіти на ньому чомусь

Вже й поблідли, й не дуже веселі.

А квіти поблідли, бо роки пройшли,

Вишивала його ще моя прабабуся,

І висить рушничок цей, як згадка жива

Про маму моєї бабусі.

А що є ріднішого в світі від мами,орнамент 1

Дозвольте усіх запитати?

Тому що онуки, і діти, й правнуки

Повинні про рід свій завжди пам’ятати.

Ведуча 2:

На щастя-долю давала мати рушник синові. Вишивала мати – думала, добра бажала. Чи загорне син у рушник хліб, чи смакуватиме йому, чи простеле у чужому краю, матір згадає. Бо рушник – то пам'ять і оберіг. Тим-то і зачіпає, не старіє і не вмирає пісня «Про рушник».

Звучить пісня «Про рушник» на слова А. Малишка

Ведуча 1:

Український рушник… Він супроводжував людину від народження і до останнього моменту життя. На вишитий рушник повитуха приймала немовля, а мати заздалегідь їх вишивала, не знаючи, хто народиться: хлопчик чи дівчинка. Рушником прикривали колиску.

І на останню життєву подію готували рушники. До процесії похоронного походу, до хреста і тим, хто буде нести домовину і кришку. На поминки столи застеляли довгим рушником, який нагадував скатертину, щоб закликати душу покійного.

Ведуча 2:

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина готувала чимало рушників: сватам, молодим, щоб зав’язувати рушники у церкві, рушники, на які клали весільні калачі. Висіли рушники і над головами молодих.

Звучить українська народна пісня «Мав я раз дівчиноньку».

Ведуча 1:

Український рушник, оздоблений квітами, мальвами, птахами, калиною, вербою, колоссям… Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.

Ведуча 2:

Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей. Вони вічні!

Народна вишивка – мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе і іскристе диво наступним поколінням!

Читець:

А на прощання хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники!

Квітчайте ними свою хату –

То обереги ввід біди.

Шануйте те, що дала мати,

Годуйте діток з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Разом: Шануйте, друзі, рушники!

Звучить пісня «Вишиванка» у виконанні гурту «Краяни». Учасниці, співаючи, вишивають.

Продовжують звучати пісенні композиції.

орнамент 9орнамент 9




Українська пісня єднає нас

Сценарій свята

Олена Ковальова, бібліотекар

Малинівської сільської бібліотеки-філіалу ЦБС

Мета: Сприяти популяризації прекрасного скарбу, створеного художнім генієм народу – української пісні, прилучати користувачів бібліотеки до світу її краси.

Обладнання: Святково прибрана зала бібліотеки у стилі української світлиці з розгорнутою експозицією «У пісні встає Україна моя». Лунають українські пісні у фонозапису.

Читець (на фоні ліричної мелодії):

Завжди у селах наших так було –

Після закінчення, та і під час роботи,

Піснями наповнялося село,

Бо пісня проганяє всі турботи.

І в довгії зимові вечори,

І в літнії короткі теплі ночі,

Завжди мої співали земляки –

Про козаків, калину, карі очі...

Згадаємо ж давайте у цю мить,

Що українці – це народ співучий,

Ніщо не може нашу пісню зупинить,

Наповним піснею наш край квітучий!

Роман Бойчук

Бібліотекар : Щиро вітаємо вас, шановні друзі, гості нашого свята! Ми всі – представники великої родини нашої матері-Батьківщини. Родина до родини – то і є народ, то і є наша Україна.

Могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок родинної історичної спадщини – української пісні. Пісня є наш духовний скарб, який єднає нас, стирає кордони, розповідає світові про велич нашого співучого народу. Мовою пісні гортаємо сторінки історії.

Заспівай родино,

Щоб усе збулося!

Щоб у нашій хаті

Лиш добро велося!

Бібліотекар: Україна – це тихі води і ясні зорі, земні сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки. Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, вишневий сад, туман над яром і десь далеко за гаєм переливи дівочих голосів. Україна – край гарячої любові до волі, до свого народу, до своєї землі. Все це збереглося в пісні, яка передається нам з покоління до поколінь.

Звучить пісня «Не цурайся пісні» (сл. М. Федунець; муз. В. Кравчук)

Бібліотекар: Існує прекрасна легенда. Бог вирішив наділити народи талантом. Одні отримали елегантність та красу, інші дисципліну і порядок. Хтось – здатність до торгівлі, а хтось – до музики. Обдарувавши усіх, подивився Господь і раптом побачив у куточку дівчину.

Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові – багряний віночок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Бог.

- Я – Україна. А плачу бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Вороги знущаються з моїх дітей, удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як завадити твоєму горю? Є у мене неоцінений дар, який уславить тебе на весь світ. Це пісня.

Взяла дівчина Україна дарунок, притиснула міцно до серця. Поклонилася Всевишньому і понесла пісню в народ. З тих самих пір співають люди пісню, лікують нею серця, просвітляють уми, чарують душу.

Бібліотекар: Хто має такі пісні, тому нічого боятися за своє майбутнє. Скільки в них краси і грації, скільки дужого і молодого почуття.

Ми щасливі, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі й чудово виливати свої думи, свої мрії, почуття у пісню.

Читець: Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

В піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.

В піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

Бібліотекар: Співаючи, ми зазираємо у нашу історію, у минуле, намагаючись обережно побачити картини народження української нації. Коли звучить пісня, то серце наповнюється почуттям любові до рідного краю, до свого народу, до України.

В кожній пісні відчувається українська душа, українська вдача, віра, надія й любов. Пісня єднає людей духовно, несе заряд енергії, добра та любові.

Звучить пісня: «Рідна земля» (муз. і сл. С. Желєзняка)

Бібліотекар : Розмаїття українських пісень вражає. Жодна країна світу не має такого автентичного скарбу як ми з вами. Радісні, сумні, жартівливі, героїчні, обрядові – всі вони прекрасні. Українська пісня це втілення чогось квітучого, безсмертного.

Звучить віночок українських народних пісень

Бібліотекар: У піснях ми чуємо славну історію минулого. Козак – душа співоча. Пісня супроводжала його всюди. Воїни, що віддавали свою силу, честь та славу в ім’я рідного народу – славне запорозьке козацтво. Степові лицарі – так трепетно називали їх в народі. Пам’ять про козацтво збереглася в легендах, думах, переказах. Навіть у наш час, щоб підкреслити чоловічі якості юнака, говорять – гарний козак.

Читець:

Козацький дух – дух вічної стихії

Утілений в привілля степове,

Допоки світу – він не постаріє –

Він в заповідях нації живе!

Бібліотекар: Пісня єднає рід, зв’язує покоління. З дитинства, з маминих вуст, ми чуємо першу свою пісню, колискову. Веде вона нас в широкий світ життя, яке дбайливо вишите на рушникові маминими руками. Давно не були дома? Може стежина вже заросла травою і висохла черешня, посаджена дбайливою маминою рукою? А в серці біль, жаль за тим, що вже не повернеться ніколи.

Читець 1: Чому, сказати й сам не знаю

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Де ти, моя стежина,

Де ти моя єдина?

Ота стежина в ріднім краї –

Одним одна біля воріт.

Читець 2:

Отаке завжди у світі –

Виростають наші діти,

Рідну хату покидають

І свою сім’ю плекають.

Й може в пізнюю годину,

Маючи свою дитину,

Зможуть з ніжністю згадати,

Як колись співала мати,

Як до серця пригортала,

Обнімала цілувала,

З трепетом перехрестила,

На життя благословила.

Звучить пісня: «Рідна мати моя»(сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди)

Читець:

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучила совість потому.

Ні грошей не привозьте, ні слави –

Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Завтра можете їх не застати.

Очі їхні – любов та благання,

Синій смуток горить з-під повік,

Кожна зустріч – не мов би остання,

А розлука – неначе навік.

Біль утрати сумління нам палить,

Все життя їх – святиня для нас,

Бо батьки переходять у пам’ять,

Не лишають до смерті вже нас.

Звучать пісні: «Мамина коса» (сл. І. Чернецького, муз. В. Хорт), «Мальви»(муз. В. Івасюк, сл. Б.Гура)

Бібліотекар: Серед плеяди українських авторів одне із почесних місць належить композитору, основоположнику української естради Володимиру Івасюку. Автор ста пісень, п’ятидесятитрьох інструментальних творів. В цьому році йому виповнилося б 60 років.

В далекі 70-ті роки в ефір ввірвалася мелодійна українська пісня «Червона Рута». Її підхопила відразу вся країна й понеслась вона у далекій світовий простір і до цього часу залишається візитною карткою України.

Звучить пісня «Червона Рута»

Бібліотекар: Доля українського народу має багато трагічних переплетінь. Його сини та дочки в силу обставин часто були змушені покинути рідну землю. Але пам’яттю, яка пов’язує їх з батьківщиною, є пісня. Врешті народ співає пісні, щоб не забути мову, свою родину, своє коріння. Ми звикли, що символами українського народу є дім, поле, храм. Але душею українського народу залишається пісня – диво дивнеє.

А пісня – це душа народу. З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба.

На крилах сонця сяйво їй лиша

Чим глибше пісня, тим ясніш душа…

Звучить пісня «Стежина» сл. А.Малишко, муз. П.Майборода

Бібліотекар: Хочеться вірити, що народ, який піднімається з колін історії, встане на повний зріст, розправить свої крила і залунає наша українська пісня, і попливе її дзвін далеко, далеко над землею.

Читець:

Я слухаю дзвони на Лаврський горі

Дивлюсь на софіївські бані

І вірю в народ, що живе на Дніпрі,

І сили його нездоланні.

Бо як би я людство усе не любив,

Повторюю з гордістю сина:

Для мене лишається дивом із див

Моя Україна!

Звучить пісня «Мова єднання» (сл. і муз.О. Самойдюка)

Віночок поезії про українську пісню

Роман Бойчук

Завжди у селах наших так було –

Після закінчення, та і під час роботи,

Піснями наповнялося село,

Бо пісня проганяє всі турботи.

І в довгії зимові вечори,

І в літнії короткі теплі ночі,

Завжди мої співали земляки –

Про козаків, калину, карі очі...

Весь час жилося тяжко на селі,

Та пісня душу людям зігрівала,

Пісень співать навчали дочок матері,

Батьки синів співать пісень навчали.

Століттями складалися пісні –

Пісні народні – жартівливі і серйозні,

Вони єднали в мирі й на війні,

Звучали на весіллі і в поході.

Що ж сталося? Чому в наш час не так?

Невже нам жити важче, аніж предкам?

Чому ж пісні сьогодні в селах не звучать

Про козаків, про чорнобривці, чорну редьку?

Згадаємо ж давайте у цю мить,

Що українці – це народ співучий

Ніщо не може нашу пісню зупинить,

Наповним піснею наш край квітучий!

Надія Красоткіна

Народна пісня, дума чи романс
У душу ллється і заполоняє.
Та заворожує, чаклує нас,
І в саме серце раптом проникає.

Сльоза накотиться, не зупинить...
Десь винирне з душі неждано.
Услід за піснею душа летить...
А серце рветься невблаганно.

Так солодко тоді душа щемить,
А музика, мов хвиля, нагортає.
Струна чарівна в серці забринить
І ні для чого місця більш немає...
А хвиля музики несе удаль.

В ній розчинитись хочеться й летіти.
У музиці життя, любов, печаль,
Й душа стає, немов тендітні квіти.
Народна пісня... Не страшний їй час!
У ній звучання рідні й позитивні...
Вона живе у кожному із нас,
Мабуть-таки, на генетичнім рівні.

орнамент 12

Є край, де найкращі у світі пісні,

І цвітом чарує калина,

Де сонечко вперше всміхнулось мені,

Де дім мій – моя Україна!

Під рідним небом жайворон співа,

Я б рада знати тих пісень слова.

Я слухала: співала та пташина

Одне святеє слово : «Україна».

орнамент 12

На ріднім полі шепчуть колоски,

Я рада б знати тихі їх думки.

Я б слухала, як кожна колосина

Шептала тихо слово «Україна»

У ріднім краї зелен гай шумить,

Я рада знати, про що він мріє-снить.

І чула я , як кожна деревина

Шуміла ніжно слово «Україна!»

О, Боже, дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай,

Де вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом – «Україна!».

орнамент 12

Кружляй же завжди, пісне, на орбіті,

Брини й мужай, в різноголоссі нот,

Про рідний край і нашу пісню в світі

Не забувай, співучий мій народ!

Бо без пісні не буває сонця,

Бо без пісні не буває цвіту,

Хто забуде материнську мову,

Той сліпим блукатиме по світу!

орнамент 12

Дні дитинства, наче плин води,
Проліта дитинство, так у спадок
Зостається материна пісня, повна згадок,
Пам`ять зостається назавжди.

орнамент 12

Пісне! Велична рідна пісне!
В тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне.
І Богдана розвага,
І Богуна відвага

І Дорошенка розум, і хитрощі Мазепи,
І гомін гір, і блискіт зір,
І шум лісів, і розмова степу.
І материна любов, і жар палкий кохання
За свободою жаль і мрії про свободу.
І весь наш біль, всі наші сподівання.
Ти – дзеркало душі. Країни та народу!

орнамент 12

Україна моя починається,
Там, де туга моя кінчається.
Край дороги, як пісня чаїна,
Починається Україна.
Україна моя починається
Там де доля моя усміхається
І як пісня, як спів солов`їний,

Не кінчається Україна.

орнамент 12

Такого сплеску в музиці і слові
Вогню такого не передаси,

Нічим, крім пісні, посестри любові,
Криниці невичерпної краси.
Буває пісня тугою налита,
І туга душу наскрізь пропече
Бува така, що наче серед літа

Срібляста річка в синю даль тече.
Вона – любов, вона – печаль і втіха
Жива вода на виразки душі
Поки живе – убереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
То вже здавен:
Лиш пісню розпочни –
Її підхоплять, аж у полі тісно...
Вкраїнський хліб тому такий смачний,
Що він завжди замішаний на пісні.

орнамент 12

Котилась ніжно – тепла пісня
І голос лагідно тремтів...
Ми із тієї пісні вийшли
На сто доріг, в полон світів.
Пішовши з рідного порога,
У сонячні й негожі дні
Ніколи не мина нас
Мамина підмога
Проспівані тобі її пісні.




Сніп, як батько, як дід,- голова у господі.

Свято Першого Снопа

Сценарій уклала: С.І.Капран, завідуюча Брусилівської сільської бібліотеки

Мета проведення: Вшанувати працю хліборобів, сприяти відродженню та популяризації народної обрядовості та місцевих традицій.

Обладнання: використання у дійстві предметів старовинного народного вжитку жителів с. Брусилів.

Свято розпочинається на сільському майдані, святково прикрашеному квітами та експозиціями. Неподалік розташовано сільськогосподарську техніку, готову до роботи.

У супроводі пісні на майдан виїжджає великий віз, запряжений трійкою коней. На возі – Польова Царівна (вона ж ведуча) в оточенні учасників художньої самодіяльності. Всі сходять з воза, стають в ряд, низько вклоняються присутнім.

Польова Царівна:

- Доброго дня, шановна громадо! Настав час в поле вирушати та жнива розпочати! Отож і серпа вам передаю та в добру путь благословляю. Зуміли посіяти, виростити, зумійте і зібрати.

(Бере серп, уквітчаний стрічками і колоссям, урочисто передає його голові).

- То ж веди, голово, в поле хліборобів, а щоб добре їм працювалося, просимо сказати щире слово.

Виступ голови сільськогосподарського виробництва Сербіна Олександра Івановича.

Польова Царівна: Просимо настоятеля Михайлівського Храму отця Миколая дати благословення на початок жнив.

Виступ настоятеля Михайлівського Храму о. Миколая.

Польова Царівна:

Достигають хліба, вітерець повіва,

нива ніжиться, сонцем зігріта.

Люди з давніх-давен називають жнива

золотою перлиною літа.

До Польової Царівни приєднуються читці:

- Зерно в зерно… І жито, і пшениця

красуються, як гори золоті.

Так як же цим достатком не гордиться,

і врожаям, що славляться в житті!

- Хай же гараздів усім вам прибуде,

миру і щастя усім вам навіки!

Щастя, здоров’я вам, добрії люди,

хліб і сіль вам, трудівники!

Дівчина в народному вбранні підносить коровай на рушнику до комбайнерів, вклоняючись, передає його командиру загону.

До групи підходять учасники дійства, стрічками з написами «Жнива – 2012» перев’язують комбайнерів.

На шию надівають талісмани із народними глиняними свистульками.

Польова Царівна:

Даруєм талісман для грошей

і врожаю хорошого,

а свисток – щоб зерна був повний візок!

Сонцем, що сяє в небесній блакиті,

пахнуть скориночки скиб…

Є найважливіша дума на світі –

дума про хліб.

Пісню «Мамин хліб» дарує жниварям вокальний ансамбль «Берегиня».

Звучить пісня

Польова Царівна: Хліб в Україні вважається символом святості, радості, здоров’я та багатства. Тому жнива завжди були святою справою. Село в цей час завмирало. Вдома залишались лише хворі, старі та малята. Достиглі поля чекали мозолистих рук хлібороба…

До гурту виходять чоловік з косою на плечі і жінка із серпом в народному сільському вбранні, розповідають:

- Жнива починались за тиждень до Петра або відразу ж після нього, і обов’язково в легкі дні: середу, п’ятницю чи суботу. На світанні вирушали возами і пішки, цілими валками селяни в поле. Чоловіки в солом’яних брилях, з косами на плечах, мантачками за поясом. Жінки – в білих легких хустинках, із серпами в руках. І співали… Це ще пам’ятають наші ветерани колгоспної праці, ось вони, на почесному місці: (називає імена почесних учасників жнив). Для вас, шановні, лине ця пісня.

Звучить пісня у виконанні ансамблю «Берегиня» - «Ряст у гаю топтала»

Польова Царівна:

Я хліборобському вклоняюсь роду

за те, що вспадкували від батьків

любов священну й справжню насолоду

до праці і до хлібних колосків.

Бо хліб – наше щастя, бо хліб – всьому сила,

бо хліб – наші крила.

Привіт хліборобам усім!

Вам, дорогі комбайнери, щоб доріженька була веселою, і робота спорилася, ця пісня.

Звучить пісня у виконанні фольклорного дуету «Криниченька» - «Ой не буть мені трактористом».

Польова Царівна: Ви чуєте, як передзвонюють колосом стиглі хліба? То вони мудрість нашу цінують.

Гей! Ти чуєш поле, господарі прийшли, женці щирі!

Чи віддаси їм щедрість свою за працю їх сумлінну і чесну?

Хвилина тиші.

Польова Царівна: Шановний голово! А кому ми серпа цього золотавого доручимо?

Голова: Доручаємо серпа цього золотавого найкращим – ветеранам нашим, що не один десяток літ жнивують, - Бичковій Ользі Михайлівні та Пінчук Наталії Іванівні, берегиням нашим.

Польова Царівна: Снопи колосся вручаємо головам – сільського господарства та громади, щоб оберігали цей хліб святий та дбали про односельців, піклувалися про достаток родин, щоб роду хліборобському не було переводу.

Читець:

Процвітай же у щасті, о земле свята,

чисте небо твоє, ясні зорі і води.

Доки в полі пшениця дзвенить золота,

хліборобському роду нема переводу.

Польова Царівна:

Із жнивами вас вітаєм, добрі люди-трударі,

хто поля в нас засіває від зорі і до зорі.

Тож врожаїв вам бажаєм, будем раді вашій славі,

щоб щасливо й ви жили!

Гей, гей! То ж не гаймо часу! В путь!

Із піснями всі вирушають у поле.

Кiлькiсть переглядiв: 392

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.